Квір-кіно: андеграунд, який став мейнстримом

Виникнення квір-репрезентації на великому екрані

Зміст

Виникнення квір-репрезентації на великому екрані



Від Енді Воргола у 60-х до сучасної Селін Ск’ямми — квір-кіно не обмежується часом чи країною. Таке кіно є частиною боротьби за рівноправність ЛГБТКІА+ людей. Квір-стрічки стикалися з цензурою, упередженнями та забороною. 

Пройшло багато десятиліть, аби режисери могли вільно зображати квір-особистостей на великому екрані без кліше та знущань.  Проте  вони робили це завуальовано, тому довгий час квір-кіно асоціювалося з авангардом. Але після виходу «Горбатої гори» Енга Лі та її номінацій на престижні премії квір-фільми змінили курс із незалежного кіно на мейнстрим, який зміг досягти можливості відкрито зображати гомосексуальність.

Перший фільм про геїв

До того як ЛГБТКАІ+ стрічки почали отримувати «Оскар» («Місячне сяйво» та «Все завжди й водночас») і стали популярною та невіддільною частиною сучасного кіно, квір-фільми пройшли багато нелегких етапів. Все почалося ще з далекого 1894 року, коли вийшов 17-секундний «Експериментальний звуковий фільм Діксона», де показано танець між двома чоловіками. Стрічку вважають зародженнямквір-фільмів. Ця думка закріпилася після того як історик кіно та ЛГБТКАІ+ активіст Віто Руссо стверджував це у своїй роботі «Целулоїдна шафа». Хоча немає вагомих аргументів, що фільм має гомосексуальний підтекст, проте саме його вважають першим, де зображені геї. Отже, з кінця 19 століття одразу з виникненням кінематографа починається й ера квір-кіно.


Гей — стереотипний стьоб

Німе кіно 1910-1920-х років не ігнорувало квір-персонажів, проте геїв зображували з купою гендерних стереотипів на кшталт манірності та тендітності. Герої могли мати «жіночі» професії: перукар, кравець тощо. У фільмах тих років «слабкий» чоловік був об’єктом для насмішки. Це стосувалося багатьох відомих стрічок. Наприклад, у фільмі Чарлі Чапліна «Жінка» використано «кросдресинг», де герой Чапліна переодягається в жіночий одяг, а «витонченість» персонажа викликає в аудиторії сміх. У той час, коли Голлівуд не в найкращий спосіб змальовував квір-героїв, німецьке кіно з драмою «Не такий як усі» позитивно та співчутливо  показувало протагоніста-гея, аби декриміналізувати сексуальні стосунки між чоловіками.

Кадр із фільму «Жінка» (1915) реж. Чарлі Чаплін. Джерело: imdb.com

Антагоністи — замасковані геї

Виробництво голлівудських фільмів у 1930-х роках значно обмежила цензура — «Кодекс Гейса». Він  забороняв пристрасні поцілунки, ненормативну лексику, оголеність та гомосексуальність. Після цього ЛГБТКАІ+ персонажів показували під іншою оптикою. Якщо в еру німого кіно геїв зображали як посміховиськ, то у часи «Кодексу Гейса» квір-персонажів перетворили на загрозу. Це трапляється  в «Мотузці» Альфреда Гічкока, де між двома головними героями-вбивцями простежують щось більше, аніж проста дружба. Окрім створення лиходіїв існував «квір-кодінг» — практика, яка завуальовано репрезентувала квір-ідентичність за допомогою стереотипних рис. Не відходимо далеко від творчості Гічкока 40-х років: у трилері «Ребекка» один із персонажів, Джек,  вирізняється кокетливістю та чарівністю, завдяки чому можна припустити, що він є ЛГБТКАІ+ персонажем. «Квір-кодінг» навіть використовувала у своїх мультфільмах студія «Дісней»: Урсула з «Русалоньки» та Джафар з «Аладдіну» були абсолютними антагоністами з рисами, що відображають квір-стереотипи.


Гомосексуальність поза Голлівудом

Гей-тематика притаманна не тільки Голлівуду — авангардні стрічки Енді Воргола та Кеннета Енгера, роботи італійських режисерів Федеріко Фелліні та П’єра Паоло Пазоліні, а також  японська «Похоронна процесія троянд» Тошіо Мацумото порушували квір-питання. На відміну від Голлівуду, андеграундні європейські та азійські кінострічки відкрито просякнуті гомоеротизмом, що прямо демонструє сексуальність персонажів.


Трагічна доля квір-персонажів

Після відмови у 1968 році від «Кодекса Гейса» та Стоунволлських бунтів 1969 року почався справжній підйом квір-фільмів. У 1970-х американська культура почала лояльніше ставитися до ЛГБТКАІ+, завдяки започаткуванню боротьби за права геїв, сексуальної революції та феміністичному руху і, як наслідок, ми отримали «Хлопці в групі». Фільм Вільяма Фрідкіна повністю сфокусований на геях і гей-житті. Хоча стрічка не оминула критику, яка вказувала на розчарованих та схильних до самогубства гей-персонажів, все ж ця робота дала поштовх до прямого зображення гомосексуальності на голлівудському екрані. Багато значив і «Собачий полудень», який не тільки зображував гея та його трансгендерну дружину, а й поклав початок тенденції цисгендерним акторам виконувати ролі трансперсонажів. У той час геї в кіно походили на приречених на страждання і смерть. Багато квір-персонажів або закінчили життя самогубством, або їх вбивали.


Ексцентричні та театральні квір-фільми

Кемп-кіно — ще одна знакова частина квір-фільмів, яка просочена гротеском, вульгарністю й естетикою. У гру вступили такі режисери як Джим Шерман та Джон Вотерс. Культова стрічка «Шоу жахів Роккі Горрора» — апогей самовираження квір-спільноти. Яскравий макіяж, панчохи, тугий корсет у злитті з артистичністю, грайливістю і фліртом — такий рецепт Френка ен Фертера, трансвестита з далекої планети Транссексуалії. Він став справжнім ідолом квір-кіно, а разом з тим і квір-культури. Френк не просто повідомляє у пісенному вигляді, що він трансвестит. Ба більше, він співає це голосно та гордо. Інший режисер Джон Вотерс теж не поступається гротескністю — навпаки, фільмам режисера притаманний бруд (в усіх видах), оголеність і нецензурна лексика. Його «Рожевих Фламінго» достатньо для перегляду, аби пізнати весь жах і водночас сатиру та бурлеск творчості режисера. «Експресивність» — ось без чого б не існували кемп-фільми.

Кадр із фільму «Рожеві Фламінго» (1972) реж. Джон Вотерс. Джерело: imdb.com

Революційна нова «квір»-хвиля

90-ті роки у незалежному кінематографі не були б наповненими без стрімкої «Нової “квір“-хвилі». Це поняття вперше ввела Б. Рубай Річ, яка назвала так сегмент фільмів, що радикально, енергійно та провокативно порушувало питання квір-ідентичності. Передумовою такого напряму була криза СНІДу, через що загострилася гомофобія. Молоді незалежні режисери (Грегг Аракі, Дерек Джарман, Гас Ван Сент) знімали малобюджетні фільми, в яких ядро — виклик стереотипності та багатогранне зображення квір-персонажів незалежно від раси та соціального класу. Головними героями були підлітки, волоцюги, богема. На екрані з’явився незвичний образ гомосексуала, який не розкривав «милого, манірного гея», а міг навіть викликати дискомфорт та шок (бо глядач просто не звик до такого). Фільми нової квір-хвилі демонстрували не тільки на квір-фестивалях, а й на провідному «Санденс», що поступово викликало інтерес до такого кіно не тільки у критиків, а й пересічного глядача. Нова «квір»-хвиля дала поштовх  для режисерів 2000-х випускати фільми з автентичним зображенням гея.


Сучасне квір-кіно

В останні роки квір-фільми набули іншого, на щастя, позитивного значення на екрані. Завдяки «Горбатій Горі» почалися зміни в пóказі  гомосексуальності в кіно, нормою стало демонструвати одностатеві стосунки, а також робити таких персонажів головними героями.  За цей час ми побачили прем’єри купи успішних стрічок по всьому світу: «Місячне сяйво», «Назви мене своїм ім’ям», «Портрет дівчини у вогні», «У руках пса». Тепер показ гомосексуальності не є табу. Квір-кіно пройшло через безжальну цензуру, глузування, «квір-кодінг», але все ж здобуло своє місце під сонцем. Тепер це не просто мейнстрим, який набирає велику кількість прихильників та одержує премії. Такі фільми доводять, що квір-спільнота заслуговує на гідну  репрезентацію та прийняття.


Авторка: Олександра Колосовська

зарепостити собі

шукай схоже за тегами

тобі також може сподобатись

Як кіно розповідає про «одержимих митців». Еволюція тропу від класичної кінострічки «Червоні черевички» до сенсаційної «Субстанції».
«Плем’я» Мирослава Слабошпицького — знаковий сучасний український фільм, що показує жорстоку реальність життя в інтернаті для людей із вадами слуху.
Прискорене та сповільнене кінознімання, прихована камера, стоп-кадр — усі ці операторські засоби, які застосовують сучасні режисери, використовував і Дзиґа Вертов 95 років тому у «Людині з кіноапаратом».
Одна з найвідоміших режисерок, яка знімала авангардні короткометражки, любила вуду, танці та зневажала Голлівуд.