Фільм — експериментальне переплетіння кадрів жвавих вулиць та буденності, що перетворюється в злагоджений точний механізм. Глядач переноситься в галасливі Одесу, Київ, Харків та Москву кінця 1920-х років, де шалений ритм міста передається завдяки надзвичайному монтажу. Зливання багатьох кінематографічних технік підносить роботу Вертова на вершину світового кіноавангарду.

Батько кіно документалістики

Дзиґа Вертов (справжнє ім’я — Давид Кауфман, пізніше Деніс Кауфман) увійшов в історію як один із першопрохідців документального кіно. Він народився в сім’ї єврейського власника книжкових крамниць у Білостоці в 1896 році. Його брати також присвятили своє життя кіномистецтву: обидва були кінооператорами. Борис співпрацював з американськими та французькими режисерами, а Михайло — із самим Вертовим. Кар’єра Дзиґи почалась із роботи над журналом «Кінотиждень», паралельно з якою він випускав свої перші стрічки.

Вагомий внесок Вертов зробив у кінодокументалістику: його «Кіноправда» являла собою політичну кінохроніку, яка фіксувала фрагменти правдивої дійсності. Однак режисер також керував авангардистською групою «Кіноки». Засноване в 1919 році, об’єднання відкидало традиції в кіно, натомість пропонуючи знімати стрічки у сирій, справжній формі без сценарію та навіть режисури. Основна ідея їхнього маніфесту «кінооко», що втілюється в стрічках режисера, являє собою те, що бачить більше, аніж людське око, тим самим експериментуючи над новою універсальною кіномовою та її можливостями.

Тематика робіт Дзиґи варіюється від політичної ідеології (вихваляння пролетаріату) до індустріалізації. З-поміж його 20 стрічок легендарними стали «Людина з кіноапаратом» та «Ентузіязм: Симфонія Донбасу» — перший український звуковий фільм.

Створення фільму

У 1927 році члени «Кіноків», серед яких був і Вертов, переїхали із Москви в Україну через конфлікт із «Совкіно». Режисера до того ж звинуватили у «формалізмі», проте офіційною причиною його звільнення стала невчасна здача сценарію «Людини з кіноапаратом». Вертов отримує підтримку від Одеської кіностудії та згодом його наймає ВУФКУ (Всеукраїнське фотокіноуправління). Разом із Кауфманом, якому належить ідея кінострічки, Дзиґа починає працювати над «Людиною з кіноапаратом». До них приєднується Єлизавета Свілова — монтажерка, дружина режисера та членкиня «Кіноків».

Фільмування почалося влітку 1928 року, і більшу частину знімали в Одесі, де і завершується робота над фільмом. А вже у січні 1929 року відбулася прем’єра кінострічки — справжнього маніфесту авангардної спілки режисера, що увіковічнює їхні концепції та задуми.

Що показує «Людина з кіноапаратом»?

«Фільм без допомоги написів, сценарію та театру» — цими гучними словами починається кінострічка. Глядач відправляється в барвисту мандрівку містами, яку влаштовує оператор Михайло Кауфман. Він протягом усього фільму несе із собою камеру і знімає те, що відбувається, стаючи свідком динамічного життя.

Різноманіття архітектурних споруд, крамниць, широких вулиць перетинається з одним днем хроніки жителів. У стрічці помітний «чорно-білий» контраст: народження дитини в кадрі змінюється похмурим похороном, а весілля — розірванням шлюбу. Завдяки монтажу, Вертову вдається гармонійно об’єднати ці різні події в єдине ціле. Буденність у стрічці передається через левову частину хронометражу з робочим класом: шахтарі, швачки, перукарі автоматизовано виконують свою роботу, нагадуючи машини. Вертов звертає увагу й на заняття спортом: жителі плавають у морі, займаються аеробікою та грають у волейбол. Фінал, коли кінострічка набирає божевільного ритму з купою швидкоплинних кадрів, закінчується іменитим «кінооком».

Новаторський підхід

Відмова від сценарію, акторів, павільйону та захоплення «кінооком» стали його путівником у документалістиці, все це він втілив у «Людині з кіноапаратом». Цей фільм ставить на перше місце монтаж. Експериментальний підхід, який поєднує безліч кінематографічних прийомів, випередив свій час. Лялькова анімація, прискорена дія, стоп-кадр, сповільнений рух, макрофільмування — лише частина засобів, які використовують у стрічці.Радикальні на той час операторські методи (властиві всьому авангарду) формували нову кіномову — таку мету ставив перед собою Дзиґа Вертов. Наприклад, метод «прихованої камери» у фільмі дає можливість зазирнути в реальний момент із життя жителів, що диктує маніфест «Кінооків». «Подвійна експозиція» (накладення двох зображень одне на інше) використовується вже на початковій сцені, де Михайло Кауфман опиняється на кіноапараті або нависає над містом. Завдяки таким засобам і створюються зовсім інші, виразні та незвичні кадри, які дивували й одночасно зачаровували публіку.

Збірку експериментів не схвалили сучасники Вертова через акцент на формі, а не на змісті. У радянському просторі фільм прозвали «безглуздим хуліганством із камерами». На Заході роботу теж розкритикували та не прийняли. Через те, що 68-ми хвилинна «Людина з кіноапаратом» складається з 1775 індивідуальних кадрів, середня тривалість кадру майже в 4 рази коротша, ніж в інших фільмах 1929 року. Публіка не була готова до цього, тому дивитися, а тим більше сприймати складну, але блискучу операторську майстерність, було нелегко. Лише через 80 років «Людину з кіноапаратом» заслужено визнали однією з вершин кіномистецтва.

Подальший вплив та визнання

У 2012 році фільм розташувався на 8 місці, випередивши «Страсті Жанни д’Арк» і «Вісім з половиною» за опитуванням журналу «Sight & Sound». Проте, найбільш колосальний успіх «Людина з кіноапаратом» досягнула, зайнявши перше місце в списку «50 найкращих документальних фільмів усіх часів». Стрічка займає 3 місце серед найкращих українських кінокартин, а один із найвпливовіших кінокритиків Роджер Еберт високо відгукувався про роботу Вертова. Операторські прийоми, які використовували у «Людині з кіноапаратом», можна зустріти у фільмах Девіда Лінча, «Матриці» Вачовскі. Крістофер Нолан застосовував у «Початку» подвійну експозицію, коли місто в його фільмі згинається навпіл. У такий самий спосіб творив Вертов у 20-х роках минулого століття.Унікальний експеримент не менш унікального режисера кинув виклик традиційному кінематографу. Фільм може здатися перевантаженим через більшу кількість монтажних прийомів. Однак, незвичні рішення Дзиґи Вертова радикально змінили мистецтво кіно, до яких вдаватимуться вже наступні режисери.