Сучасне мистецтво — розуміти не можна забути (поставте кому та тире)

Сучасне мистецтво нам часом важко зрозуміти, якщо його взагалі зрозуміти можливо. Але чи насправді це так? Як нам розуміти те, що видається спершу нісенітницею?

У 1874 році критик Луї Леруа негативно відгукнувся про картини на виставці і назвав художників «вразливими». Незабаром цей прикметник перетворився на назву цілої течії в  живописі, літературі та музиці — імпресіонізм. До речі, одним із художників, який тоді виставив свою картину був Клод Моне, картини якого нам відомі як одні з найвизначніших в імпресіонізмі.

Історична тяглість

То до чого це? А до того, що є певна тяглість, яка полягає в тому, що люди можуть не розуміти і засуджувати нові течії мистецтва. Поширеним упередженням є те, що мистецтво обов’язково треба розуміти, адже це про його прийняття. Особливо, якщо це йдеться про постмодерн, де об’єкти часто мають неочевидні та комплексні сенси, які інколи можуть бути зрозумілі лише самому митцю.

Проте сучасне мистецтво в цьому плані надзвичайно виняткове. Якщо раніше прослідковувалися спільні риси, види, теми та образи, то мистецтво в постмодерні значуще тим, що воно суттєво відрізняється від того, що було в минулому сторіччі чи п’ять, десять століть тому. Іхаб Гассан, американський літературознавець, виділив відмінності модернізму та постмодернізму і ось деякі з них:

Тобто можна зробити висновок, що постмодернізм — це заперечення багатьох конструктів, які були притаманні мистецтву раніше. Але не варто думати, що ці «правила» (які, по суті, є порушеннями попередніх правил) є обов’язковими, адже постмодернізм — це про постійні заперечення всіх можливих норм!

То як його тлумачити? Американський критик, письменник та журналіст Ленс Есплунд написав книжку «Мистецтво спостереження: як читати модерне та сучасне мистецтво», де він розповідає про мистецтво модерну та постмодерну та як до нього треба ставитись. Ось що він сказав про бажання митців щодо реакції авдиторії:

«Художники очікують, що їхні роботи запалять вашу уяву та емоції так само, як і раціональне мислення. Вони вірять, що якщо вас заохочувати і винагороджувати, ви будете копати глибше і вільніше асоціювати. Вони на це розраховують. Митці створюють свої твори, щоб утримувати особисте та універсальне, свідоме та підсвідоме у піднесенні. Вони вірять, що ми отримаємо задоволення від того, що будемо дивитися уважно, особисто, серцем, і відпускати наші мрії на волю. Художники знають, що, врешті-решт, якщо ми будемо чесними з собою щодо того, що ми дійсно бачимо і відчуваємо, наш розум піде за нами. І вони вірять, що якщо ми чесно сприймаємо те, що перед нами, очима, свідомо і раціонально, то наші почуття не відставатимуть, і що ці почуття підтвердять істинність того, що ми бачимо».

Ленс Есплунд порівняв митців із поетами, а мистецтво та його елементи — з поезією та словниковим запасом. Попри різноманіття тем, які піднімають митці, вони користуються тими ж словами. 

Між іншим, критик у своїй книжці не обминув увагою імпресіоністів. Ми знаємо імпресіоністів за чуттєвістю та відображенням вражень від прожитого, проте представники цієї течії не боялися кинути виклик. Одна із найвідоміших картин Едуарда Мане «Олімпія» — якраз ця історія.

Справа в тім, що «Олімпія» поєднала сакральне і профанне, адже давньоримська богиня Венера стала розкутішою, і художник відкриває справжні мотиви тих чоловіків, які оздоблюють свої маєтки картинами з оголеними жінками. Насправді вони не мають смаку і жадають оголеності у респектабельній фігурі Венери. «Олімпія» стала символом напружености між художником і публікою. Течія імпресіонізму була вельми ненависною в роки її розвитку, бо митці неодноразово підтверджували, що і пересічний глядач, і ніби респектабельний поціновувач мистецтва не сприймали авангард, і Мане зокрема додав художникам роль провокаторів.

Провокація, яку плутають з пересічністю

Сучасне мистецтво дивує нас новими перфомансами, картинами, кіно, музикою, які ми деколи не можемо сприйняти. Користувачка TikTok @elliecrowcroftx опублікувала відео, де вона разом з подругою показують інсталяції в музеї з підписом «Standing next to art we could do» (у перекладі «Стоїмо біля інсталяцій, які ми б могли створити»). Відео набрало понад 5 мільйонів переглядів та має 12 тисяч коментарів. Це відео інші користувачі та користувачки соціальної мережі почали «зшивати» і коментувати те, що дівчата не зрозуміли, що суть сучасного мистецтва не в  простоті його виконання, а в сенсах. Наприклад, користувачка @nuclear_rat_smoothie розповіла про американського візуального художника кубинського походження Фелікса Гонзалеса-Торреса, чиї арт-об’єкти піднімали питання плинності життя, а також розкривали його особисті трагедії. «Untitled (Portrait of Ross in L.A.)» — на перший погляд виглядає купою з 175 цукерок у різнокольорових обгортках, яка лежить у кутку музею. Відвідувачі музею часто пригощаються цими цукерками і не підозрюють, що купа цукерок — це символічний образ Росса, який був партнером Фелікса. Росс важив 175 фунтів (≈79 кілограмів) перед тим, як йому діагностували СНІД і він почав повільно втрачати вагу з розвитком хвороби. На жаль, Росс помер і Фелікс створив інсталяцію як любовний лист до свого партнера. Щоранку до цукерок додають стільки, щоб їх було 175.

Користувачка також розповідає про інші творіння Фелікса: «Untitled (Perfect Lovers)» — два годинники, які показують однаковий час. Є різні інтерпретації: про плинність часу, про смерть коханої людини, про страх перед смертю, про цензуру мистецтва щодо гомосексуальних стосунків.

У відео-доповненні йдеться, що сучасне мистецтво не про технічні навички, а про сенси, посили та особисте. Одним із об’єктів, які висміювали дівчата на відео, був «Flag I» авторства мексиканської художниці-концептуалістки Терези Марґолесс. Прапор створений із тканини, яка просочена кров’ю, ґрунтом та іншими слідами вбивств жертв наркокортелів, які відбулися на північному кордоні Мексики. Він був встановлений на фасаді Палаццо Рота-Іванчіч. Тереза найняла людей, аби вони щодня мили підлогу будівлі сумішшю крові та води, аби запах нагадував про вбивства невинних жертв.

Звісно, існує незліченна кількість артоб’єктів, які не мають прихованих сенсів чи чогось такого, бо ми живемо у суспільстві споживання і кожен може задати тенденцію. В Україні поширеним став стиль, який популяризувала Соня Морозюк — розфарбовані полотна із коротким текстом (а часом і просто словом).

Після затримання Ігоря Гринкевича (нареченого Соні) Державним бюро розслідувань у грудні 2023 року, піднялась тема і цінности картин художниці — зокрема через просту техніку виконання та невигадливий текст (хоча тому такий стиль і набрав популярності, бо він може відгукнутися не певній спільноті, а набагато ширшій авдиторії). Але не варто вважати, що все сучасне українське мистецтво таке, адже є митці, які справді несуть сенси. Наприклад, Влада Ралко, яка рефлексувала події Євромайдану у «Київських щоденниках», а згодом — події повномасштабного вторгнення у «Львівських щоденниках».

Художниця порівняла свої нові роботи із «примусовим виходом із затерплого стану», адже рефлексувала страшні події по-іншому і за допомогою підручних матеріалів (лише офісний папір, акварель та кулькова ручка). І якщо раніше Влада спиралася на знимки, репортажі чи фільми, то у «Львівських щоденниках» мисткиня послуговувалася власною пам’яттю та уявою, що робить картини більш особистими.

То забути чи зрозуміти?

Постмодернізм є доволі незрозумілим через те, що може заперечувати самому собі. Суспільство може шукати сенси там, де їх немає або ж навпаки — нівелювати продукти мистецтва, бо «його легко повторити». Попри це, не варто вважати, що сучасне мистецтво загалом не варте уваги — через свою незвичайність та дивакуватість воно здатне поцілити у саме серце.
Між іншим, ви можете переглянути допис «Як відвідувати виставки», аби дізнатись більше порад, як сприймати мистецтво незалежно від течії, до якого воно належить.

Джерела

• Lance Esplund. The Art of Looking: How to Read Modern and Contemporary Art;
• Lviv Diary. Чи зручно знати?

Авторка: Олеся Петрова

Редакторки: Анастасія Кузьміна