З дитинства ми вчимося спілкуватися з повагою та звертатися «на Ви». Але рідко вчимося спілкуватися з чутливістю, емпатією, гідністю, повагою до різних ідентичностей та досвідів. Ці навички кожен й кожна з нас набуває самостійно.
Раніше у статті «Правила безбар’єрного мовлення» ми розповідали, як спілкуватися з людьми з інвалідністю та чому важливо використовувати коректні слова. Тому розширюємо наше мовлення і разом з ГО «Інсайт» та Українсько-данським молодіжним домом в Києві розбираємося як спілкуватися чутливо та інклюзивно.
Що таке чутлива й інклюзивна мова, коли йдеться про комунікацію з ЛГБТКІ+ людьми?
Це мова, яка визнає гідність, досвід і реальність ЛГБТКІ+ людей, не знецінює їхню ідентичність і не відтворює дискримінаційні або стереотипні уявлення.
Чутлива мова — це не про «надмірну обережність», а про елементарну повагу. Спосіб показати: «Я бачу тебе, я визнаю твоє право бути собою, я на твоєму боці». І передусім це про повагу до того, як людина себе визначає.
Це про:
- запитати, яким займенником звертатися до людини
- не припускати орієнтацію чи гендерну ідентичність за зовнішністю
- не робити приватне публічним — не ставити інтимні запитання тільки тому, що вам цікаво.
Інклюзивна мова — це також про те, щоб у вашій комунікації ЛГБТКІ+ люди взагалі були. Щоб не існувало лише пар «чоловік і дружина» або лише «мами і тата». Мова формує реальність. І якщо в мові для нас є простір — тоді й у суспільстві для нас є місце.
Чому деякі питання не можна відносити до «просто інтересу»? Якою є ця межа?
Часто за фразою «я просто цікавлюсь» ховається не цікавість, а вторгнення — у ті теми, які для ЛГБТКІ+ людей можуть бути чутливими, болісними або небезпечними.
Межа проходить там, де питання:
- не є про вас — а про особистий досвід, тіло, стосунки чи травму;
- ставиться не з позиції поваги, а з позиції «маю право знати, бо мені цікаво»;
- ставиться без згоди і не в безпечному просторі;
- не має цілі допомогти чи підтримати — лише задовольнити чиюсь допитливість.
Коли питають: «А як ви це робите в ліжку?» або «Ти була з чоловіками раніше?», — це не про діалог. Уявіть, як часто лесбійки, транслюди, бісексуальні люди — чують це від колег, знайомих, журналістів. У транспорті, в черзі, в коментарях. Такі питання не просто незручні — вони можуть травмувати. Бо дуже часто ЛГБТКІ+ люди мусять відповідати не як люди, а як «представниці/ки спільноти». А якщо хтось справді хоче дізнатись більше — є купа ресурсів, книжок, гайдів, подкастів. Запитуйте себе: «Чи б я поставила/в таке ж питання гетеролюдині? Чи хочу я дізнатись це для того, щоб краще підтримати — чи просто, щоб задовольнити цікавість?»
Найбільш поширені недоречні питання та фрази, які зібрала команда ГО «Інсайт»:
- «Ти не схожа на лесбійку / Ти не виглядаєш як гей / Не віриться, що ти був жінкою/чоловіком»
- «А твої батьки знають, що ти гей/лесбійка?»
- «А як же діти?»
- «А хто з вас мама/тато?» або «Хто народжуватиме?»
- «Хто з вас чоловік, а хто жінка?»
- «А в тебе були стосунки з чоловіками/жінками?» / «А справжній секс у тебе був?»
- «А як ви це робите?» (про секс)
- «Що з тобою сталося? Була травма?»
- «А коли ти зрозуміла/в, що ти гей/лесбійка?»
- «Ти виглядаєш як хлопець/дівчина — це значить, ти хочеш бути чоловіком/жінкою?»
- «Може, тобі просто ще треба спробувати стосунки з протилежною статтю?»
- «О, шукаємо гея/транс*людину для нашої події — підеш?»
Детальне пояснення чому ці питання та фрази образливі читайте у матеріалі «Недоречні питання до ЛГБТ-людей» на сайті ГО «Інсайт».
Які питання тоді є етичними й людяними?
Ті, які засновані на повазі, емпатії, бажанні почути, а не «вивідати». Вони створюють безпечний простір для діалогу.
Питання ок, якщо:
1. Воно не про тіло, інтим, травму — без згоди.
Усе, що стосується приватного життя, статі при народженні, досвіду камінг-ауту, стосунків або сексу, — не тема для допитів. Якщо людина сама ділиться — слухайте. Але не витягайте з неї ці речі під «я ж просто хочу зрозуміти».
«Чи тобі комфортно говорити про це?»
«Я хочу краще розуміти, як бути підтримуючою подругою/колегою. Можеш порадити щось для читання?»
2. Воно ставиться не з цікавості, а з поваги.
Запитання не має знецінювати досвід або перевіряти ідентичність. Якщо ваша мотивація — побудувати діалог, ви не будете наполягати чи тиснути.
«Як тебе краще називати?»
«Які займенники для тебе коректні?»
«Чи комфортно тобі, якщо я поставлю питання про ______?»
«Чим я можу тебе підтримати зараз?»
3. Воно визнає людину — не тільки як представницю/ка спільноти, а як особистість.
ЛГБТКІ+ люди — не «ходячі ідентичності». У нас є хобі, думки, сміх, улюблені книжки й рецепти.
«Що тебе надихає?»
«Як ти прийшла до тієї роботи, яку робиш зараз?»
«Яка книжка змінила твоє мислення?»
4. Воно — не про «роль у парі», а про взаємність.
Питання «хто з вас чоловік» — це стереотип. Натомість запитання, що визнають рівність партнерства й повагу до стосунків — підтримують.
«Як ви познайомились?» — якщо людина вже говорила про партнерку/партнера.
«Як вам вдається підтримувати один одного в складні моменти?»
Якщо ви вагаєтесь — завжди можна просто сказати:
«Я не хочу поставити щось некоректне. Можеш сказати, якщо це буде недоречно».
Така відкритість — це теж форма турботи. І повага починається саме з неї.
Чи є «негласні правила», про які варто замислитися, перш ніж поставити питання?
1. Ваше питання — це про людину чи про «цікаву ідентичність»?
Якщо ви ставите питання лише тому, що людина лесбійка, трансгендерна людина чи гей — варто зупинитись. ЛГБТКІ+ людина — це не «представниця/к спільноти на інтерв’ю». Ми не зобов’язані пояснювати себе чи навчати когось — особливо без запиту з нашого боку.
Негласне правило:
«Це питання я б поставила гетеролюдині/цисгендерній людині?»
Якщо ні — ймовірно, воно зайве.
2. Запитайте себе: «Це про мене чи про неї/нього/них?»
Часто ми ставимо запитання, щоб зменшити власну розгубленість чи дискомфорт. Але це не завжди чесно. Запитання не мають бути способом «заспокоїти» себе чи перевірити, «нормально це чи ні».
Негласне правило:
«Чи не перекладаю я свій дискомфорт на іншу людину?»
3. Інтимність — не завжди відкритість до будь-якого питання
Деякі речі можуть бути надзвичайно болючими, особистими або просто не для сторонніх. Те, що людина розповіла, що вона лесбійка або трансгендерна жінка, — не автоматичний дозвіл питати «а хто з вас народжуватиме» чи «а як це відбувається в ліжку».
Негласне правило:
«Чи є в нас достатній рівень довіри, щоб говорити на цю тему?»
4. Публічний простір — не місце для приватних питань
Навіть доброзичливе запитання, поставлене на людях або при сторонніх, може поставити людину в уразливе становище. Не всі готові розкривати себе всюди й завжди.
Негласне правило:
«Чи не поставлю я цим питанням людину в незручну ситуацію?»
5. «Це точно не гуглиться?»
Дуже багато питань про ЛГБТКІ+ ідентичності вже роз’яснені у відкритих джерелах. Якщо ви ставите питання просто щоб «дізнатися більше про трансгендерність», але не потрудилися прочитати базові гайди — це може звучати як лінощі або вимога, щоб хтось витрачали на вас свій час без згоди.
Негласне правило:
«Можливо, краще спочатку почитати, а потім запитати щось глибше?»
6. Запитання не дорівнює право на відповідь
Людина може вам не відповісти. І не зобов’язана пояснювати чому. Це нормально. Це її межі. І це теж треба поважати.
Негласне правило:
«Якщо мені скажуть «не хочу відповідати», я це прийму — без образ.»
В основі всіх цих правил — одне слово: повага.
Повага до кордонів, досвіду, болю і вибору мовчати.
Бо коли є повага — це відчувається
Ми не повинні бути «обережними» у спілкуванні, а переосмислити як ми спілкуємося. Слова мають значення і кожен/кожна може «сказати щось не те». Важливо переглянути старі мовні звички та почати говорити з повагою, гідністю та емпатією незалежно від того з ким розмова.
Читати більше про інклюзивне мовлення:
Матеріал створено у співавторстві та партнерстві «бо медіа», Українсько-данського молодіжного дому в Києві та ГО «Інсайт».
