Шлях до безбар’єрності
Україна, як і багато інших демократичних держав, перебуває в процесі створення безбар’єрного суспільства, такого, в якому всі люди мають рівні права та можливості.
Важливі процеси розвитку безбар’єрності відбуваються в ЄС і можуть слугувати прикладом для українського суспільства. У січні 2024 року Європейський парламент погодив створення «картки інвалідності». Цей інструмент має забезпечити визнання статусу інвалідності особи в усіх країнах-членах ЄС, гарантуючи їй/йому рівний доступ до послуг та пільг.
В Україні ж безбар’єрність сьогодні реалізується як один із напрямів державної політики, а також через низку ініціатив та проєктів громадянського суспільства.
ГО «ЛУН Місто» та ГО «Безбар’єрність» створили чеклисти «Місто без меж: житло» та «Місто без меж: заклади» для оцінки безбар’єрності житлових будинків та закладів міст України, дані з яких використовуються для заповнення інтерактивної карти Місто без меж. Карта створена з метою допомогти людям в Україні знаходити та відвідувати ті місця, які будуть для них максимально зручними. Незабаром планується також запуск чеклистів для вулиць, парків та транспорту.
Цей проєкт можна вважати чудовим прикладом, але це тільки один із кроків на шляху до безбар’єрності.
Щоб суспільство можна було назвати безбар’єрним, необхідно залучати до соціуму вразливі групи населення, які найчастіше зазнають дискримінації, на одному рівні з усіма. Однією з таких груп є люди з інвалідністю.
У квітні 2024 року на засіданні Ради безбар’єрності, яка координує створення безбар’єрного простору, Олена Зеленська зазначила: «Нагадаю, коли ми підбивали минулого разу підсумки року, то відзначили тривожну цифру: для 50 % нашого суспільства люди з інвалідністю залишаються невидимими. Про те, що бачать людей з інвалідністю у громадських місцях, каже лише чверть опитаних. А насправді їх лише офіційно – три мільйони. І ще близько 300 тисяч додалося за два роки ворожого вторгнення».
Часто люди з інвалідністю опиняються поза суспільним життям, бо стикаються з різними бар’єрами — архітектурними, інформаційними, процедурними, економічними, нормативними. Проте коли в людей з інвалідністю з’являються фізичні можливості брати участь в соціальному житті їхнього міста чи іншого населеного пункту, вони стикаються з психологічними бар’єрами.
Що таке психологічні бар’єри?
Психологічні бар’єри — це стереотипи та упередження до певних груп людей.
Про людей з інвалідністю думають, що вони нещасні, неприємні, хворі, неспроможні або злі. Побутує думка, що люди з інвалідністю не мають майбутнього і є тягарем для своїх сімей.
«Мене дратує жалість, з якою інколи люди дивляться на мене чи переймаються тим, як я живу та що я роблю. Хтось навіть дивується, коли чує, що я готую їсти чи вишиваю. Але я живу таке саме життя, з єдиною відмінністю – проводжу його сидячи». — ділиться Оксана Максимів, героїня Спецпроєкту: «Країна для всіх» від Української правди.
Існує й інша крайність: людей з інвалідністю можуть вважати героями. Наприклад, коли вони «долають свою інвалідність», або мужньо тримаються, незважаючи на «тяжкі страждання».
Звісно, всі ці твердження є стереотипами, які треба ламати, а не підсилювати.
Люди з інвалідністю — нічим не кращі й не гірші ніж усі інші люди.
Як інтегрувати людей з інвалідністю в суспільне життя?
Іноді ми не знаємо, як поводитися з людьми, які мають інвалідність. У нас можуть виникати змішані емоції — сум, жаль, розгубленість, здивування. Може виникнути бажання якось допомогти. Така реакція зумовлена тим, що люди з порушенням здоров’я тривалий період були сегреговані, а тема інвалідності — стигматизована.
Впродовж довгого часу в нашому суспільстві побутував патерналістський підхід — коли люди, виходячи з власного розуміння, вирішували, що буде краще для інших людей, замість того, щоб просто запитати їх.
Насамперед нам необхідно позбуватися власних стереотипів та упереджень.
Щоб зрозуміти, які потреби мають люди з інвалідністю, як буде краще для них і чим ми можемо допомогти — варто запитати про це людей з інвалідністю.
Як спілкуватися з людьми з інвалідністю?
Існує кілька простих порад, які варто використовувати:
- Завжди запитуйте, перед тим як спробувати допомогти людині.
- Говоріть звичним тоном. Не говоріть повчально або зверхньо.
- Слова, які ви вживаєте, не повинні підсилювати стереотипи. Уникайте узагальнень та категоричності.
- Поважайте особистий простір. Якщо людина користується кріслом колісним, тростиною, чи іншим допоміжним засобом — це теж частина особистого простору.
- Не робіть зайвих припущень. Знову ж таки, якщо вас щось цікавить — запитайте.
- Не використовуйте евфемізми (маскувальні чи пом’якшувальні слова, які використовуються для заміни слів, що вважаються небажаними, табуйованими тощо). Вони можуть вводити в оману чи образити людину.
- Ніколи не говоріть замість людини, з якою ви спілкуєтеся, і не закінчуйте речення замість неї.
- Спілкуйтеся з людьми з інвалідністю напряму, навіть якщо їх супроводжує перекладач або помічник. Те саме стосується і спілкування з дитиною з інвалідністю.
- Якщо людина пересувається за допомогою крісла колісного — найкраще буде розташуватися так, щоб ваші очі були на одному рівні.
- Під час спілкування з людиною, яка має порушення слуху, не підвищуйте голос. Говоріть звичайним тоном. Використовуйте телефон чи папір, щоб покращити вашу комунікацію.
- Коли людина має порушення зору, у спілкуванні необхідно представляти себе та тих, хто є поруч. Називайте людей, до котрих ви звертаєтеся, якщо спілкування відбувається в групі.
Користуйтеся коректною лексикою
Погодьтеся, ми не завжди слідкуємо за тим, що говоримо. Іноді випадкові слова чи жарти можуть мати дуже складні наслідки (більше про це читайте на нашому сайті у статті Від жарту до геноциду. Шкала Олпорта).
Щоб говорити безбар’єрно — використовуйте одне просте правило: «Спершу людина, а потім її риси».
На практиці це звучить так:
- Людина з інвалідністю / НЕ інвалід/з вадами
- Людина з порушенням зору / НЕ сліпий/сліпа
- Людина з ампутованою кінцівкою / НЕ одноногий/однорука
- Людина з порушенням слуху / НЕ глухий/глуха
- Людина, яка не говорить / НЕ німий/німа
- Людина з аутизмом, чи розладом аутистичного спектру / НЕ аутист/аутятко
- Людина з синдромом Дауна / НЕ даун/«сонячна людина»
- Бездомна чи безпритульна людина / НЕ бомж
- Люди старшого віку / НЕ пенсіонери
Також говоримо:
Крісло колісне / НЕ інвалідний візок/коляска
Мова формує цінності в нашій культурі. Використовуючи коректні слова, які не є проявами дискримінації, ви демонструєте повагу до гідності людини, підтримуєте рівність у різноманітті та зменшуєте стигматизацію.
