Тривалий час ім’я популярної у світі жінки-авангардистки Соні Делоне було малознайоме українському суспільству. Радянський Союз та його «залізна завіса» старанно приховували західних митців. Особливо, якщо вони творили не у напрямку соцреалізму. Особливо, якщо вони вказували на своє українське, а не радянське чи російське походження. І те, і інше стосувалося революціонерки у світі мистецтва та моди Соні Делоне.
Від Одеси до Парижа
Майбутня мисткиня Соня Делоне народилася в Одесі. Дитячі роки Сара, а саме таким було її справжнє ім’я, провела на Полтавщині. Цей час матиме неабиякий вплив на творчість художниці, адже її естетичне сприйняття світу формувалося в оточенні сільських мальовничих ландшафтів та яскравих барв домівки. Згодом у Сари народжується братик і через важке фінансове становище батьки відправляють її на виховання до дядька Генріха Терка в Санкт-Петербург. Тут дівчинка має аж трьох гувернанток: англійку, німкеню та француженку, що допомогло їй у майбутньому вільно опанувати іноземні мови. Подружжя Терків мало не вважало свою небогу рідною дочкою, тому забезпечило чудовою освітою. Вони хотіли, щоб вона пов’язала життя з математичними науками, проте один з вчителів, помітивши її навички у малюванні, порадив надалі розвиватися все ж у мистецтві. Так у віці 20 років, тепер уже Соня Штерн, відправляється здобувати освіту в німецьку академію витончених мистецтв, де дуже відповідально ставиться до навчання. До прикладу, аби правильно писати людей, вона відвідувала лекції медичних університетів і була присутньою під час розтинів тіл. Роки, проведені в Німеччині, Соня використовує, щоб потроху влитися у тамтешню мистецьку тусовку. Дівчина спілкується з представниками некласичного живопису, зокрема з авангардистами, пуантилістами та фовістами. Усе це спонукає художницю змінити своє життя та переїхати до мистецького осередку — Парижа. До речі, там вона мешкає та творить із не менш талановитою киянкою Олександрою Екстер. Саме у Франції починається нова сторінка в житті мисткині.
Він — форма, я — колір
Ще в Санкт-Петербурзі дядько й тітка набридали Соні розмовами про заміжжя, проте дівчина була закохана лише в мистецтво. Несподівано в Парижі Соня зустрічає старшого на 11 років колекціонера Вільгельма Уде, з яким невдовзі влаштує в Лондоні пишне весілля, вигідне для двох. Вона стає, так би мовити, бородою. Не в прямому значенні, звичайно. Таким терміном на сленгу називають людину, яка має романтичні стосунки з партнером іншої сексуальної орієнтації, щоб це приховати. На початку 20 ст. суспільство не надто привітно ставилося до ЛГБТКАІ+ людей, а Вільгельм був байдужим до жінок. Тому шлюб вирішував чимало проблем для обох: він позбувся зайвих підозр — вона надокучливих запитань родичів. Їхня «співпраця» тривала близько року, а згодом Соня зустріла справжнє і останнє кохання — Роберта Делоні. Що цікаво, їх обох виховували дядько та тітка, а не рідні батьки. Закохані були різними й схожими водночас. Жінка любила перфекціонізм та витирала кожен пензлик після роботи, натомість чоловіка навколо оточував хаос. Вони працювали разом, ділилися ідеями, експериментували з кольором, світлом і формами. Хоча Роберт більше концентрувався на живописі, що тоді визнавали високим мистецтвом, Соня розширила свої творчі горизонти. Вона працювала також у сфері моди, текстилю і дизайну. Створювала яскраві абстрактні тканини і навіть одягала себе і своїх друзів у сукні з геометричними візерунками, які стали її фірмовим стилем. Їхню спільну з чоловіком роботу описувала так: «Він дав мені форму, я дала йому колір».
Згодом у сім’ї Делоне з’являється первісток Шарль, для якого Соня зробить печворк-ковдру, тобто покривало з різних клаптиків тканини. Ця ковдра стане прообразом її майбутніх робіт та наштовхне подружжя на створення нової мистецької течії — симультанізму. Це техніка, де рух та динаміка кольору створюють ілюзію взаємопроникнення кольорів, які візуально змінюються під впливом одне одного. Пізніше Гійом Аполлінер дасть цьому назву орфізм. Цей стиль нагадав йому гармонійну музику, в якій кольори “звучать” і створюють ритм, як у легендарній грі Орфея, міфічного співця. Пара вважала, що кольори мають власну енергію і можуть створювати рух на полотні.
Підкорювачка Європи
З початком Першої світової війни сім’я Делоне переїжджає до Іспанії. До речі, пізніше їх звідти не захочуть випускати, підозрюючи Соню в шпигунстві та звʼязках із Росією. Розвал Російської імперії та прихід більшовиків позбавив Генріха Терка маєтку, а також фінансової можливості забезпечувати небогу. Це підштовхнуло жінку до ще більшого розвитку, адже поруч з обов’язком творити з’явився ще один — забезпечувати сім’ю. Вона починає розробляти власні дизайни одягу у звичному їй, але унікальному для інших, симультаністичному стилі. Сукні, головні убори, взуття — всього, чого торкалась рука Соні викликало захоплення у шанувальників моди. Як результат спочатку мисткиня відкриває власну крамницю «Casa Sonia» в Мадриді. А через 2 роки, у 1924, стає власницею ательє мод «Delaunay» в тандемі з Жаком Хеймом у Парижі. Після 1925 року ім’я Соні Делоне вибухає із ще більшою силою. Не було театру чи кіностудії, які не бажали працювати з нею. Особливо після фурору на Міжнародній виставці декоративних мистецтв, де у розпорядженні жінки та її колеги — кутюрʼє Жака Гейма — був цілий павільйон. Не дивно, що того ж 1925 на обкладинці британського «Vogue» з’являється ілюстрація її ескізу. Пізніше фокус мисткині з моди знову зміщується на живопис. Пліч-о-пліч із Робертом вони створюють одну за одною серію картин, а також їх запрошують оформити павільйони всесвітньої виставки «Мистецтво і техніка в сучасному житті».
Життя після смерті
У 1941 році смертельна хвороба стає на заваді подружньому життю Делоне і Соня залишається сама. Оточує себе роботою і ще більше поринає у творчість. А також дарує Франції 117 картин і полотен: своїх та чоловіка. Вінцем праці стала виставка робіт у Луврі 1964 року. Вона перша жінка-художниця, яка отримала прижиттєву експозицію в одному з найбільших музеїв світу. Творча спадщина Соні стала музою для відомих брендів. До прикладу, нею надихалися французькі доми високої моди Hermès та Yves Saint, Laurent, що знамениті елегантним одягом та аксесуарами.
Нашому роду нема переводу
Вплив Соні на моду й мистецтво неможливо переоцінити. Потрібно віддати їй належне і за позиціонування України на світовій арені. Хоч Делоні прожила в Україні лише перші роки життя, проте завжди пам’ятала своє коріння. Про Україну говорила як про окрему територію, а не частину Російської імперії:
«Я люблю чисті, яскраві кольори мого дитинства, України. Пам’ятаю селянські весілля моєї країни, де червоні та зелені сукні, прикрашені численними бантиками, літали у танці… Пам’ятаю, як ростуть кавуни та дині; помідори оперізують червоним хати, великі соняшники — жовті з чорною серцевиною — сяють у легкому, дуже високому блакитному небі», — згадувала мисткиня у своїй книзі «Ми йдемо до сонця».
Прикро, що нині на Батьківщині роботи Делоне зберігаються лише в архівах Національного художнього музею України. Полотна «Жовті кулі» та «Велике червоне коло» час від часу бувають доступні для перегляду. На щастя, небайдужі українці відроджують її ім’я. Організовують виставки, присвячені творчості Соні Делоне, де можна ознайомитися з роботами або репродукціями.
Джерела
- Багрій О. Що треба знати про Соню Делоне — королеву кольору та авангарду. Vogue UA — жіночий журнал про моду, красу і стиль. Vogue Ukraine — fashion, beauty, arts, society and living.
- Пусто (pustoproject). Лекція «Соня і Робер Делоне: любов барвиста» , 2020. YouTube.
Редакторка/редактори: Богдана Гайнюк
