Ранні роки
Народившись на Волині, у багатодітній сім’ї селян, Наталія здобувала освіту в залізничному, а потім у міському двокласному училищі. Через брак коштів їй довелося покинути навчання. Ужвій працювала швачкою та згодом склала іспит, який дозволив викладати в школі.
Саме під час роботи вчителькою сталося її доленосне знайомство зі світом театру. Ужвій почала грати в аматорському театральному гуртку. Це швидко і безповоротно захопило Наталію, вона вже не могла уявити звичайного життя без репетицій нових вистав. Згодом майбутня ікона української сцени розпочала навчання у Драматичній студії при Першому державному драматичному театрі ім. Т. Шевченка в Києві, де отримувала головні ролі на великій сцені.
Рік Ужвій пропрацювала в Одеському державному театрі, де вже збирала аншлаги.
Харківський період
У 1926 році Лесь Курбас запросив Наталію у свій театр «Березіль». Вона була музою режисера, він давав акторці головні ролі та захоплювався її грою. За 10 років роботи в Харківському театрі Ужвій зіграла понад 30 ролей і здобула справжню славу.
Акторка була одружена з письменником-футуристом Михайлем Семенком. Пара проживала в легендарному будинку «Слово» в Харкові. Через рік після одруження в них зʼявився син Михайло. Подружжя розлучилося в 1936 році.
Кампанія проти Курбаса
На власному досвіді Наталії Ужвій довелося переконатися, якою нещадною є радянська репресивна машина. У 1933 році почалися репресії проти засновника «Березоля» та близького друга акторки — Леся Курбаса. Наталію змусили підписати наклеп на режисера, погрожуючи забрати сина та відправити до інтернату, а саму акторку вислати на заслання. Зі спогадів її найближчого оточення, вона до останніх днів життя так і не пробачила себе за цей вчинок.
На жаль, Курбас був не єдиною близькою людиною, яку Наталія втратила в часи репресій. Схожа доля спіткала двох старших братів артистки, котрі зникли безвісти. Тільки через багато років вона отримала посмертні листи про реабілітацію Назарія та Євгена. Режим не пощадив і колишнього чоловіка Ужвій, Михайля Семенка, якого розстріляли за «Антирадянську діяльність».
Київський період
Зі скрутного становища Наталію витягнув режисер Гнат Юра, запросивши грати в театрі імені Івана Франка в Києві. Де вона і пропрацювала наступні 50 років, не вийшовши на сцену лише раз за декілька днів до своєї смерті. На київській сцені Ужвій відіграла більшість найзнаковіших ролей, які дотепер аналізують критики та вивчають нові покоління акторів. Наприклад, її легендарна Анна з вистави «Украдене щастя». Також сцена «Франка» звела Наталію з колегою по цеху — Євгеном Пономаренком.
Кіно
Окрім театральної карʼєри, Наталія Ужвій ще й активно знімалась у кінострічках. Грала у фільмах таких відомих режисерів, як Іван Кавалерідзе «Прометей» та Саркіс Параджанян «Українська рапсодія». Останній так захоплювався геніальністю акторки, що навіть зняв про неї короткометражний документальний фільм «Наталія Ужвій». Найвідомішою стрічкою Наталії стала «Райдуга». Цей фільм став успішним не лише в Радянському Союзі, а й далеко за його межами. Її гру в цій стрічці відзначив тодішній президент Сполучених Штатів Франклін Рузвельт.
«У неділю у Білому домі дивилися «Райдугу». Я запросив професора Чарльза Болена перекладати нам. Але ми зрозуміли й без перекладу», — писав Франклін.
Обличчя доби
Наталія Ужвій — це непересічна постать української культури. Її винятковий талант та наполегливість завоювали серця тисячі глядачів. Людина з важкою долею, яка творила в буремні часи Другої світової війни та радянських репресій. Попри особисті втрати та горе, вона виходила на сцену і віддавала всю себе публіці.
Саме любов до сцени та своєї роботи вписали її імʼя до списку найвидатніших культурних діячок.
Редакторка: Богдана Гайнюк
