Софія Русова: мати української освіти

Жінка, яка попри заборони імперії провадила українськомовну освіту для дітей, відкривала бібліотеки та видавала книжки, а згодом під проводом УНР чинила опір радянській окупації.

Зміст

Вступ

Освітня реформаторка, засновниця українських бібліотек, лідерка жіночих рухів, політув’язнена, державна діячка, шведка за походженням та дружина етнічного росіянина — лише невеликий перелік фактів про Софію Ліндфорс-Русову. Впродовж усього життя Софія прокладала шлях до самостійности України в умовах імперського, а пізніше радянського, режимів.

Донька європейської знаті

Софія Ліндфорс народилася в сімейному маєтку в Олешні, що на Чернігівщині. Вона була донькою зросійщеного шведа, відставного військового Федора Ліндфорса. По материнській лінії рід Жерве мав французьке гугенотське коріння. Прадід Карл Єремійович Жерве, генерал-майор, у 1760 році емігрував із Прусії до Російської імперії, де обійняв посаду коменданта Виборгу. Дід, Олександр Карлович Жерве, генерал-лейтенант, був комендантом Тобольська.

Громадська діячка у 15

Свої ранні професійні кроки Софія зробила у віці 15 років: разом із сестрою Марією вони відкрили перший українськомовний дитсадок та простір позашкільної освіти для дорослих в Києві. Приватний садок відвідували доньки родини Старицьких, із якими сестри Ліндфорс згодом мали тісні стосунки. Софія швидко увійшла до кола родин Лисенків і Старицьких, де подружилася з Миколою Лисенком, Павлом Чубинським, Михайлом Драгомановим, Оленою Пчілкою та Олександром Русовим, за якого невдовзі вийшла заміж.

Шлюб з Олександром Русовим та політичні переслідування

Софія познайомилася з Олександром Русовим під час зібрань членів Старої громади. За словами Софії, Михайло Драгоманов разом із Олександром мали найбільший вплив на становлення її національної індентичности:

«Саме той, другий, першим відкрив мені красу української народної поезії, заговорив українською мовою і без довгих промов і роз’яснень збудив у мені ту любов до нашого народу, яка вже ніколи не покидала мого серця і кермувала моїми політичними виступами, всією моєю працею довгі літа».

У цей період Русові засновують першу в Чернігові громадську бібліотеку. Але з 1881 року подружжя постійно перебуває під поліційним наглядом через просвітницьку діяльність. Софію арештовували за організацію народних читань і створення таємних шкіл. Вона зазнала 15 обшуків, 5 ув’язнень , і висилку з Полтави в 1902 році. Попри переслідування, Русова продовжила освітні ініціятиви та боротьбу за національну ідею. Пізніше Олександр Русов написав статтю «Как крамоискатели разьіскивали «украинофильство» про досвід політичних утисків їхньої родини.

Новаторка дошкільної освіти

Як освітянка Софія Русова зробила значний внесок у розвиток дошкільної освіти в Україні, заснувавши концепцію національного виховання дітей. Вона наголошувала на важливості виховання на основі української культури, мови та традицій. Її праці, зокрема в межах Української Народної Республіки, були спрямовані на створення програм дошкільної освіти, що базувалися на ідеях демократизму, морального розвитку і любові до рідної землі. Русова також розробила педагогічні методики, які враховували вікові особливості дітей та заохочували до творчости й самовираження. 

У 1917 році Софія Русова стала членкинею Української Центральної Ради та очолила Всеукраїнську учительську спілку. Як керівниця департаменту дошкільної освіти в Міністерстві освіти за гетьманату, вона впровадила курси українознавства, розробляла національні підручники, дерусифікувала школи й затвердила план трудової школи на основі теорії Кершенштайнера. Викладала французьку мову в гімназії імені Т. Шевченка.

Радянська окупація

Після остаточного розгрому більшовиками УНР, Софія зосередила свою діяльність у Кам’янці-Подільскому, який став новою столицею республіки. Однак коли комуністичний режим дістався Поділля, Софія Русова змушена була назавжди покинути Україну:
«Прощай, рідна, дорога Україно. Кидаю тебе з одним палким бажанням усі свої старі сили віддати на визволення Твого народу, щоб знову пишалася Ти й волею, і наукою, і багатством».

Решту життя Софія прожила у Празі.

Активістка в еміграції

Софія Русова емігрувала в 65, переживши тяжкі роки самотности та фінансових труднощів у  чужій країні. Аби забезпечити онуків, вона працювала на низькооплачуваних роботах, даючи приватні уроки та здійснюючи технічні переклади. Попри критику й насмішки її “феміністичних зусиль”, Софія зберегла активну громадянську позицію, зокрема ініціюючи допомогу під час Голодомору в Україні. Вона заснувала Національну раду українських жінок у Празі, а у 1932 році на Міжнародному жіночому конгресі в Греноблі Софія виступила з промовою про трагічне становище українців під совітами. Восени того ж року, разом із Харитею Кононенко, Русова звернулася до світової спільноти із закликом допомогти українцям, які голодують, організовуючи міжнародну акцію допомоги​.

зарепостити собі

шукай схоже за тегами

тобі також може сподобатись

Як колишній мер Боготи змінив уявлення про містопланування