Чому уроки з статевого виховання такі важливі у демократичному суспільстві і чи мають право батьки відмовитись від навчання своїх дітей з цього предмету, зокрема з релігійних міркувань 

3 хвилини

Сьогодні «Sex Education» — це не лише культовий серіал на Нетфліксі, але й обовʼязковий предмет у школах по всьому світу. Якщо діти та підлітки будуть обізнані щодо їхнього репродуктивного здоровʼя, зокрема щодо важливості використання контрацепції, різноманіття сексуальних орієнтацій, що таке мастурбація, яким буває вигляд статевих органів тощо – це безпосередньо вплине на формування культури нульової терпимості до насильства. Діти знатимуть, що вважається згодою на секс,  і що водночас є незаконним та неприпустимим, куди звертатись по допомогу. У першу чергу, такі уроки повинні бути вільними від будь-яких табу та упереджень, вони мусять будуватись на довірі та науковому підході.

Сексуальна освіта не є обовʼязковою в Україні, проте  9 лютого на сайті Офісу Президента України зʼявилась петиція щодо впровадження обов’язкового статевого виховання в систему освіти України, а станом на 24 лютого петиція вже назбирала 16 759 голосів. У тексті петиції йдеться: «Статеве виховання дітей і молоді значно знижує ризики насильства, рівень злочинності, кількість підліткових вагітностей, а також підвищує вік першого статевого акту. Закликаємо запровадити обовʼязковий курс статевого виховання, базований на культурі згоди, у початковій освіті, середній школі, а також у вищих і професійно-технічних закладах освіти».

До речі, за даними дослідження аналітичного центру CEDOSмайже 84 % батьків та вчителів вважають, що у школах має бути сексуальна освіта. Близько 40 % вчителів впевнені у власних знаннях з окремих тем сексуальної освіти. Проте в опитуванні та на фокус-групових дискусіях дехто з учителів транслював стереотипи. Наприклад, 62 % опитаних учителів переконані, що дівчата, які носять короткий одяг та макіяж, спонукають хлопців до активних залицянь; 33 % опитаних переконані, що аборти мають бути заборонені; що не гетеросексуальна орієнтація потребує лікування — 36 %.

У той час приблизно кожна п’ята дитина в Європі стає постраждалою від різних форм сексуального насильства, в тому числі кібернасильства, як з боку дорослих, так й однолітків. Недопустимими також мають бути евфемізми щодо назв статевих органів чи сексу. Правильна термінологія безпосередньо впливає на безпеку дитини, особливо, коли дитині потрібно ідентифікувати насильство і розповісти, що саме з нею сталось. 

Також діти повинні бути обізнані ще з дитячого садочку щодо правила «Тут мене не торкайся» або так званого «правила трусиків». Його суть в тому, щоб пояснити, що тіло дитини належить лише їй і ніхто не має права торкатись до тих частин тіла, що прикриті спідньою білизною.

Не зважаючи на очевидну необхідність запровадження сексуальної освіти (дослідження Дугласа Кірбісвідчить про те, що збільшилось використання контрацепції та зменшилась кількість незахищених статевих актів), існує ряд опонентів, які гальмують процес. Одними з них є представники і представниці релігійних громад. Наприклад, у Німеччині сексуальна освіта є обовʼязковою  у шкільній програмі. До речі, за останні два десятки років кількість ранніх вагітностей у Німеччині скоротилась удвічі.

Втім, постало питання: чи запровадження обов’язкового шкільного предмета з сексуального виховання в школі порушує релігійні почуття вірян? Саме це питання розглядав Європейський суд з прав людини у справі «Дожан проти Німеччини» від 2011 року.

Заявниками були 5 німецьких одружених пар, які були Євангельськими християни-баптистами. Всі вони мали дітей, що навчались у місцевій школі. У червні 2005 року подружжя Дожан вимагали звільнити їхніх дітей  від уроків статевого виховання, які мали проводитися для учнів четвертого класу. Вони заперечували, зокрема, проти змісту підручника, адже, на їхню думку, він частково містив порнографічний характер і суперечив християнській сексуальній етиці, яка вимагає, щоб секс обмежувався шлюбом. Школа відмовила у задоволенні запиту на тій підставі, що відвідування уроків є обов’язковим. Батьки не пустили дітей до школи, за що на них наклали штраф. Згодом вони не пустили до школи одну зі своїх дочок під час проведення театрального семінару під назвою «Моє тіло — моє діло», метою якого було підвищити обізнаність щодо проблеми сексуального насильства над дітьми, за що їх знову оштрафували.  Інші пари теж не дозволили своїм дітям відвідати шкільні семінари на тій підставі, що вони не відповідали їхнім релігійним і моральним переконанням. Відповідно на них теж наклали штрафи. 

Дітям далі не дозволяли відвідувати навчальні модулі та шкільні заходи, а батьки відмовлялись сплачувати штраф. Вони поскаржилися до ЄСПЛ, зокрема, на те, що відмова національних органів влади звільнити їхніх дітей від обов’язкових занять зі статевого виховання становить непропорційне обмеження їхнього права на освіту своїх дітей відповідно до їхніх релігійних переконань. 

Суд встановив, що німецька система обов’язкового відвідування початкової школи спрямована на забезпечення інтеграції дітей у суспільство. Курси статевого виховання, від яких заявники просили звільнити своїх дітей, становили собою нейтральну передачу знань про секс, контрацепцію, вагітність та народження дитини. Статеве виховання повинно надавати учням необхідні знання відповідно до їх віку та зрілості, щоб вони могли розвивати власні моральні погляди та незалежний підхід до власної сексуальності. Суд встановив, що ці цілі відповідали принципам плюралізму у демократичному суспільстві. Заявники могли вільно навчати своїх дітей після школи та у вихідні дні відповідно до своїх релігійних переконань. 

Я переконана, що сексуальна освіта є необхідною та має бути обовʼязковою, оскільки саме від цього предмету прямо залежить захист репродуктивних прав людини, запобігання й протидії гендерно зумовленому насильству, гомофобії та іншим проявам дискримінації. 

Ця публікація розроблена ГО “ЙОДА” за підтримки Міжнародної фундації виборчих систем (IFES), Агентства США з міжнародного розвитку (USAID), Міністерства міжнародних справ Канади та британської допомоги від уряду Великої Британії. Будь-які думки, викладені у цій публікації, належать “ГО ЙОДА” і не обов’язково відображають погляди USAID, урядів США, Канади або Великої Британії.