Зберігати чи зносити — дискусія, яка точиться навколо памʼяток імперської та радянської доби ще з часів незалежності України. З початком повномасштабної війни Росії проти України це запитання знову опинилося в центрі уваги. А втім, не всі мистецькі пам’ятки, що перейшли у спадок Україні із колоніального минулого, варто бездумно знищувати, і навіть відверто пропагандистські об’єкти можуть нести певну історичну цінність
Донедавна низку об’єктів, які так чи інакше мали стосунок до російської імперської та комуністичної тоталітарної спадщини, не можливо було прибрати з суспільного простору через те, що вони перебували у Державному реєстрі нерухомих пам’яток культури, а отже вважалися захищеними державою.
Державний реєстр нерухомих пам’яток — це перелік об’єктів культурної спадщини, які держава офіційно бере під свою охорону. Раніше не існувало чіткого узгодженого механізму, який дозволяв би вилучити пам’ятку із реєстру і демонтувати. Якщо об’єкт потрапляв до реєстру, то ні уряд, ні органи місцевого самоврядування не могли з цим нічого зробити.
Щоб розв’язати цю проблему, 3 травня 2023 року Верховна Рада України внесла зміни до Закону України «Про охорону культурної спадщини». Зміни у першу чергу стосуються Державного реєстру нерухомих пам’яток: об’єктів, які не можуть туди потрапити та об’єктів, які можна вилучити з нього.
Які об’єкти підлягають вилученню та не можуть потрапити до Державного реєстру нерухомих пам’яток?
Державній реєстрації не підлягають щойно виявлені об’єкти культурної спадщини та пам’ятки, які:
- є символікою комуністичного тоталітарного режиму (Закон України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки»);
- є символікою російської імперської політики (Закон України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії»).
Перелічені критерії також є підставами для вилучення об’єкта з Державного реєстру нерухомих пам’яток.
Крок за кроком: яка послідовність прийняття рішення про вилучення?
Рішення про вилучення національної пам’ятки з Державного реєстру приймає Кабінет Міністрів України (КМУ) за пропозиціями Міністерства культури та інформаційної політики (МКІП).
Рішення щодо подальшої долі місцевої пам’ятки приймає Міністерство культури та інформаційної політики України без необхідності узгодження свого рішення з Кабінетом Міністрів. Інформацію про цю пам’ятку надають органи, що відповідають за збереження культурної спадщини, Українське товариство охорони пам’яток історії та культури, а також громадські організації, до статутних завдань яких належать питання культурної спадщини.
Що не так з Законом «Про охорону культурної спадщини»?
Наразі переробкою будівельних відходів від зруйнованих Росією будинків в Україні займаються переважно міжнародні компанії. Українські підприємці тільки заходять на цей ринок.
У Законі нічого не сказано, що саме робити з пам’ятками, повʼязаними із комуністичним режимом і періодами поневолення України Російською Імперією: знищувати чи перевозити, а якщо перевозити — то куди.
Міністерство самостійно ухвалює рішення про те, чи слід демонтувати об’єкт повністю, чи достатньо зняти з нього окремі символічні елементи або перемістити пам’ятку в інше місце. У випадку, коли Міністерство культури вбачає, що об’єкт має виняткову мистецьку цінність, його можуть перейменувати і залишити на місці.
У чому проблема?
Унікальні мистецькі пам’ятки можуть опинитися під загрозою навмисного знищення з метою звільнення земельних ділянок, демонтажу для встановлення рекламних банерів або бути незаконно привласненими для поповнення приватної колекції.
Наприклад, у Макарові на Київщині вже після деокупації у серпні 2022 року ми самі знищили мозаїчне панно на вцілілій стіні магазину, яке зображало гостинність українського народу і родючість нашої землі.
Деякі пам’ятки можуть містити елементи пропагандистської символіки, проте водночас мати важливе історичне, культурне, наукове або естетичне значення. Прикладом такого об’єкта є пам’ятник радянському діячу Артему у деокупованому Святогірську на Донеччині. Попри те, що пам’ятник є частиною комуністичної тоталітарної пропаганди, це чи не єдиний монумент, створений у стилі кубізму, який зберігся в Україні.
Нещодавно, експертна комісія перейменувала його на «Пам’ятник авторства видатного скульптора І.П. Кавалерідзе».
Яке рішення?
Міністерство не має залишати за собою виняткове право вирішувати долю спадщини тоталітарного минулого у кожному окремому випадку. Важливо розробити комплексну політику щодо майбутнього таких пам’яток і встановити чіткий механізм, як поводитись з подібними об’єктами. Державі потрібно налагодити процес від прийняття рішення про демонтаж до утилізації чи перенесення об’єкта у конкретне місце.Водночас навіть відверто пропагандистські пам’ятки мають важливу цінність для переосмислення власної історії. Вони є матеріальним свідченням того, як протягом століть Росія намагалася нав’язати українцям свою ідеологію. Саме тому, варто створювати центри, присвячені тоталітарному минулому нашої країни, і зберігати навіть таку спадщину, якою б трагічною вона не була. Прикладом такої установи є меморіальний музей тоталітарних режимів «Територія Терору», створений на місці колишнього єврейського ґетто.
Ця публікація розроблена ГО “ЙОДА” за підтримки Міжнародної фундації виборчих систем (IFES), Агентства США з міжнародного розвитку (USAID), Міністерства міжнародних справ Канади та британської допомоги від уряду Великої Британії. Будь-які думки, викладені у цій публікації, належать “ГО ЙОДА” і не обов’язково відображають погляди USAID, урядів США, Канади або Великої Британії.
