Як пастор став лідером та виборов свободу. Історія про сміливця-мрійника та боротьбу у складні часи.

---

28 хвилин

Шлях до великих змін неможливий без візіонерів/ок, сміливців/ць, мрійників/ць та лідерів/ок. Чи під силу на цьому шляху попри невизначеність і величезний масштаб несправедливості, змінити, вплинути і вирішити велику столітню проблему? 

Доктор Кінг – один з найвідоміших борців за громадянські права, пастор, талановитий оратор, лауреат Нобелівської премії миру.

Його приклад доводить і показує – так, під силу. Людина може навіть у найскладніші часи вибороти свободу для себе і світу.

Формування особистості

Майкл Кінг-молодший народився 15 січня 1929 року в США, місто Атланта, штат Джорджія. Майкл Кінг-молодший (далі просто Кінг) був другим із трьох дітей Майкла Кінга старшого та Альберти Вільямс. Чому при народженні Майкл, а не Мартін? Імʼя Мартін він отримав від свого батька і його поїздки до Берліну.  Батько Кінга був пастором в церкві та досить відомим активістом. У 1934 році церква відправила його на засідання Світового союзу баптистів. Подорож закінчилася відвідуванням памʼятних місць, пов’язаних з лідером реформації Християнства Мартіном Лютером. Перебуваючи у Берліні, Майкл Кінг-старший (батько Кінга) був свідком зростання нацизму і у відповідь на це конференція Світового союзу баптистів опублікувала резолюцію: 

«Цей Конгрес засуджує як порушення закону Бога, так і будь-яку расову ворожнечу, будь-яку форму гноблення або несправедливої ​​дискримінації щодо євреїв, кольорових людей, або до поневолених рас в будь-якій частині світу». 

Батько Кінга повернувся додому у США в серпні 1934-ого і почав називати себе Мартіном Лютером Кінгом, а свого сина Мартіном Лютером Кінгом-молодшим.

Дитинство Кінга було досить насиченим на виклики: дві спроби самогубства та пізнання расової дискримінації.Обидві спроби самогубства були повʼязані з бабусею і відчуттям провини. У першому випадку Кінг з братом гралися вдома, брат зісковзнув з перил і вдарився в їх бабусю Дженні. Вона впала і втратила свідомість. Кінг подумав, що жінка померла. Хлопчик звинуватив у цьому себе і вирішив вистрибнув з вікна другого поверху їх будинку. На щастя, вижив і не отримав значних травм. У другому випадку Кінг втік з навчання щоб подивитися парад. Коли повернувся додому, то дізнався, що його бабуся перенесла серцевий напад і померла на шляху до лікарні. Він думав, що його втеча на парад вплинула на те, що Бог забрав бабусю. Тому Кінг знову вистрибнув з вікна другого поверху свого будинку. Знову вижив, без значних травм.

Мабуть, як і кожен темношкірий хлопчик у США тих часів, Кінг зіштовхнувся з расовою сегрегацією та дискримінацією досить рано. З 1860-1870-их по 1965-1968 роки в США існували «Закони Джима Кроу». Це збірка загальнонаціональних та локальних законів, які легалізували расову сегрегацію. Расова сегрегація — це поділ людей на основі раси. Сегрегація передбачає фізичне розділення людей у ​​повсякденній діяльності, у професійному житті та під час реалізації громадянських прав. Сегрегація може бути як «де-юре» (на рівні законів та державних інституцій) так і «де-факто» (на рівні суспільства). Згідно зі Статутом Міжнародного кримінального суду, расова сегрегація може бути визнана міжнародним злочином апартеїду та злочином проти людства. Расова дискримінація не має і не може мати жодних виправдань. Закони Джима Кроу, серед іншого, забороняли афроамериканцям заходити в парки, одружуватись чи навіть співмешкати з білими. Також темношкірі люди зобов’язані були мати окремі зони в громадських місцях черги, туалети, входи в будівлі, ліфти, зали очікування.

Кінг стане одним з тих, хто чиненайбільше вплине на скасування та заборону расової сегрегації на законодавчому рівні. Проте, за сюжетом він ще дитина, тому давайте розглянемо як Кінг пізнавав це явище в різних форматах.

Друг

Кінг подружився з білим хлопчиком, батько якого володів бізнесом через дорогу від дому своєї родини. У вересні 1935 року, коли хлопчикам було близько шести років, вони пішли в школу. Кінгу довелося відвідувати школу для темношкірих дітей, тоді як його друг ходив в окрему школу лише для білих дітей. Незабаром батьки білого хлопчика перестали дозволяти Кінгу грати з їхнім сином, пояснюючи: «бо ми білі, а ти кольоровий». Коли Кінг розповів це своїм батькам, вони розповіли синові історію рабства та расизму. Після довгої розмови Кінг молодший заявив, що «твердо вирішив ненавидіти кожного білого». Але батьки заперечили йому, і зауважили, що «християнським обов’язком є ​​любити всіх». Тобто ненависть — не вихід.

Магазин

Одного разу батько відвів сина до взуттєвого магазину в центрі Атланти. Клерк наказав їм сісти позаду магазину аби приміряти взуття. Батько Кінга відмовився, і сказав: «або купимо взуття, сидячи тут, або взагалі не будемо купувати взуття». Виходячи з магазину сказав сину: «Мені байдуже скільки мені доведеться жити з цією системою, але я ніколи не прийму її».

Автобус

Кінг з вчителем поверталися додому до Атланти з конкурсу. Водій наказав Кінгу і його вчителю встати, щоб білі пасажири могли сісти. Малий спочатку відмовився, але виконав це, після того як його вчитель нагадав про відповідальність перед законом, якщо не буде дотримуватися вказівок водія. Оскільки всі місця були зайняті, вони стояли решту шляху назад до Атланти. Пізніше, в дорослому віці Кінг написав про цей інцидент:  «Ця ніч ніколи не залишить мою пам’ять. Це була найсердливіша історія в моєму житті».Такі випадки сегрегації впливали на формування свідомості та особистості Кінга. Зрештою, майбутній запал до боротьби за громадянські права та права людини малий Кінг перейняв від батька. Кінг-старший публічно виступив проти сегрегації та різних форм дискримінації. У 1936 році батько Кінга повів сотні афроамериканців на мирний марш за громадянські права на знак протесту проти дискримінації на основі виборчих прав. Також, вагому роль відіграла мандрівка на Північ.

Інший Північ 

Влітку перед вступом до коледжу Кінг з групою інших студентів відправилися працювати в Сімсбері, штат Коннектикут, на тютюнову ферму. Це була перша подорож Кінга на Північ. У листі до свого тата в червні 1944-ого Кінг писав про розбіжності між двома частинами країни, які вразили його:

«По дорозі сюди ми побачили деякі речі, яких я ніколи не очікував побачити. Після того, як ми проїхали Вашингтон, дискримінації взагалі не було. Білі люди тут дуже добрі. Ми їдемо в будь-яке місце, де хочемо, і сидимо де завгодно». 

Також Кінг розповідав у листах, як він був вражений можливістю сходити в «один з найкращих ресторанів Гартфорда» і що «темношкірі та білі ходять до однієї церкви».

Освіта

Після коледжу Морхаус із спеціальністю соціології Кінг вступив до духовної семінарії Крозера в Апленді, штат Пенсільванія. Вже в університеті Кінг брав участь в громадській діяльності, він був обраний президентом студентського корпусу.

Відчуття расової дискримінації переслідували його й надалі. На третьому курсі навчання в Кінга зав’язалися романтичні стосунки з білою дівчиною, дочкою німецької жінки-емігрантки, яка працювала кухаркою в їдальні. Кінг навіть планував одружитися з нею, але друзі не рекомендували цього, кажучи, що міжрасовий шлюб викличе ворожнечу як чорношкірих, так і білих. А це — потенційна загроза можливості стати пастором на Півдні. Кінг зі сльозами розірвав стосунки, закінчив університет і отримав ступінь бакалавра теології. Далі – Бостон.

У 1951 році Кінг розпочав докторантуру з систематичного богослов’я в Бостонському університеті. Працюючи під час навчання в докторантурі  помічником священника баптистської церкви Бостона, знаходить друзів та однодумців. Паралельно з цим відвідував курси філософії в Гарвардському університеті. Згодом отримав ступінь доктора філософії. Саме тому його часто називають доктор Мартін Лютер Кінг-молодший.

Шлюб та сім’я 

Навчаючись у Бостонському університеті, він зустрів свою майбутню дружину І одружився на Коретті Скотт 18 червня 1953 року на галявині будинку батьків у її рідному місті Хайбергер, штат Алабама. Вони мали чотирьох дітей. У віці 25 років у 1954 році Кінг став пастором баптистської церкви Декстер-авеню в Монтгомері, штат Алабама. І ось ніби все, спокійне щасливе життя, але наступного року життя Кінга зміниться назавжди.

Дії-зміни: громадська діяльність Мартіна Лютера Кінга

– 1955 –

У березні 1955 року Клодетт Колвін, п’ятнадцятирічна чорношкіра школярка в Монтгомері відмовилася поступитися місцем у автобусі білій людині («Закони Джима Кроу»). Згодом, через дев’ять місяців, 1 грудня 1955 року стався подібний і всесвітньо відомий інцидент. Громадська активістка Роза Паркс відмовилася поступитися своїм місцем у автобусі, її заарештували. Ці два інциденти призвели до бойкоту громадського транспорту у Монтгомері. Кінгу було двадцять років, і він наважився на організацію протесту.

Бойкот тривав приблизно 385 днів, і ситуація стала настільки напруженою, що будинок Кінга навіть обстрілювали та спробували підірвати. Кінг був заарештований і ув’язнений на 15 днів під час цієї кампанії. Бойкот за одну ніч привернув увагу ЗМІ і значно збільшив популярність та статус Кінга. Суперечка закінчилася, коли окружний суд США виніс рішення у справі Браудер проти Гейла, що забороняє расову сегрегацію в усіх громадських автобусах Монтгомері. Темношкірі знову відновили їзду в автобусах і змогли абсолютно законно сидіти в автобусах. 

Для Кінга це був один з перших успіхів, але цей закон був локальним, а расова сегрегація залишалася й надалі в інших штатах та містах. Кінг згодом сказав, що “справжнє значення бойкоту у Монтгомері було стати силою зростаючої самоповаги, яка повинна оживити боротьбу за громадянські права”. Після Монтгомері Кінг регулярно виголошує промови і поступово здобуває прихильність громади.

– 1957 –

Конференція християнських лідерів Півдня

У 1957 році Кінг, Ральф Абернаті, Фред Шаттсворт, Джозеф Лоуері та інші активісти, які займаються громадянськими правами, заснували Конференцію християнських лідерів Півдня (Southern Christian Leadership Conference). Назва цієї організації ще стане в нагоді, тому далі я буду використовувати англійську абревіатуру SCLC.

Отож, SCLC була створена: 

• для кращої організації влади чорних церков 
• для організації ненасильницької боротьби за громадянські права та проти сегрегації. 

Кінг був обраний почесним президентом SCLC і керував нею аж до своєї смерті. До речі, SCLC діє до сьогодні.

– 1958 – 

Цього року сталася подія, після якої історія могла піти в інше русло. 20 вересня 1958 року Кінг підписував свої книги в універмазі Блюмштейна в Гарлемі. Раптом на нього напала Ізола Каррі і вдарила його ножем у груди. Нападниця була психічно хворою темношкірою жінкою, і вважала, що Кінг змовився проти неї з комуністами. Кінг отримав першу допомогу від поліцейських, переніс екстрену операцію і, на щастя, вижив. Нападницю було визнано психічно недієздатною для винесення вироку суду. Кінг публічно вибачив нападницю та продовжив свою боротьбу за громадянські права. 

– 1960 – 

Ув’язнення в Атланті, тюремний вирок та вибори

Кінг долучився до сидячого протесту проти сегрегації бізнесу та громадських просторів у містах. Сидячий протест почався у місті Грінсборо, штат Кароліна. Там, 4 темношкірих студенти зайшли в магазин призначений тільки для білих і відмовилися покидати його, поки їх не будуть обслуговувати. Тому й сиділи на землі. Надалі такі страйки швидко поширилися у близько 100 містах.

У серпні рух попросив Кінга взяти участь у масовому жовтневому сидячому страйку. Він був присвячений висвітленню того, як президентська виборча кампанія 1960-х років ігнорувала громадянські права. Кінг брав участь у сидячому страйку у найбільшому універмазі Атланти. Його, як і багатьох інших того дня, заарештували. 

Суддя Оскар Мітчелл засудив Кінга до чотирьох місяців виправних робіт у вʼязниці. Вранці наступного дня Кінга перевезли з окружної в’язниці до державної в’язниці суворого режиму.

Арешт та суворий вирок привернули увагу всієї країни. Багато хто боявся за безпеку Кінга, оскільки він був у в’язниці із людьми, засудженими за насильницькі злочини, серед яких були ворожі його активізму особи. Через два  дні після вироку Кінга звільнили під заставу.

За деякими непідтвердженими версіями з різних сторін почав чинитися тиск на президента Ніксона та кандидата в президента Джона Кеннеді аби вони втрутилися в ситацію. Президент Ніксон відмовився. А його суперник Джон Фіцджеральд Кеннеді скористався ситуацією і почав здійснювати посилений тиск на державні органи, аби допомогти Кінгу. Тиск Кеннеді та інших виявився ефективним, і Кінг був звільнений через два дні. Батько Кінга вирішив відверто підтримати кандидатуру Кеннеді на виборах 8 листопада. Кеннеді тоді переміг в Ніксона з відривом у 112 тисяч голосів.

Після сидячого страйку в жовтні та наступних заворушень в Атланті було проголошено 30-денне перемир’я для переговорів про десегрегацію. Однак переговори не вдалися, а сидячі страйки продовжувалися повним ходом впродовж декількох місяців. 

Нарешті, в березні 1961 року група чорношкірих лідерів, включно з Кінгом, повідомила про те, що було досягнуто домовленостей. Влада погодилася скасувати сегрегацію в публічних просторах, ресторанах та їдальнях. У жовтні 1961 року, після змін в шкільній системі, обідні стійки та ресторани в Атланті були десегреговані. 

– 1961 –

Далі Рух в Олбані

Наступним викликом Кінга був Рух в місті Олбані, штат Джорджія. У грудні Кінг та SCLC долучилися. Рух мобілізував тисячі громадян для широкомасштабної ненасильницької боротьби проти всіх аспектів сегрегації в місті та привернув увагу всієї країни завдяки розвитку телебачення та вмілого використання ЗМІ Мартіном Лютером Кінгом. 

Коли Кінг вперше відвідав місто 15 грудня 1961 року, він «планував залишитися на день або близько того і повернутися додому після надання поради». Наступного дня його затримали в масовому арешті мирних демонстрантів і він відмовився від застави. Поки влада міста не пішла на поступки. За словами Кінга, “ця угода була знеславлена ​​і порушена містом” після того, як він покинув його.

Коли Кінг повернувся в липні 1962 року, перед ним відкрився вибір: 45 днів ув’язнення або штраф у розмірі 178 доларів (що еквівалентно приблизно 1500 доларів у 2019 році). Він обрав тюрму. Через три дні відбування покарання керівник поліції Лорі Притчетт непомітно домовився про сплату штрафу Кінга і наказав звільнити його. Кінг описував ситуацію так: 

«Ми були свідками того, як людей виганяли з обідніх табуреток … викидали з церков … і кидали у в’язницю … Але вперше ми стали свідками вигнання людини з в’язниці».

Після майже року активної діяльності з незначними результатами рух почав втрачати свої позиції. Під час однієї демонстрації чорношкіра молодь кидала дитячі іграшки та паперові кульки в поліцію Олбані. Кінг просив зупинити всі демонстрації та провести «День покути», щоб пропагувати ненасилля та підтримувати високий моральний рівень. Пізніше, в липні Кінга знову заарештували і утримували протягом двох тижнів. Після звільнення Кінг залишив місто.

– 1963 –

Бірмінгемська кампанія: принцип мирного протесту 

У квітні 1963-ого SCLC розпочала кампанію проти расової сегрегації та економічної несправедливості в Бірмінгемі, штат Алабама. Кампанія використовувала ненасильницьку, але навмисно конфронтаційну тактику. Чорношкірі люди в Бірмінгемі, організовувалися з SCLC, займали громадські місця маршами та страйкували сидячи, відкрито порушуючи закони, які вони вважали несправедливими.

Намір Кінга полягав у провокуванні масових арештів і «створенні ситуації настільки кризової, що неминуче відкриє двері для переговорів». Першим волонтерам кампанії не вдалося закрити місто або привернути увагу ЗМІ до дій поліції. Через занепокоєння та невизначеності Кінга, стратег SCLC Джеймс Бевел змінив хід кампанії, залучивши до протесту жінок, молодь та дітей.Під час протестів Департамент поліції Бірмінгема застосовував проти протестуючих (дітей, жінок, молоді та усіх нескорених) струмені води під високим тиском та поліцейських собак. Кадри дій поліції транслювались в етері новин національного телебачення. І, власне, кадри шокували багатьох білих американців, показали їм рівень расизму білих на Півдні, а також консолідували темношкірих американців.

Дисклеймер: варто зазначити, що не всі демонстранти були мирними, незважаючи на політику та тактику SCLC на чолі з Кінгом. У деяких випадках сторонні люди напали на поліцію, яка відповіла силою. Проте, Кінг завжди наголошував на принципах мирного протесту.

Повернімося ж до протесту в Бірмінгемі. Під час демонстрацій було заарештовано близько 3-ох тисяч осіб, в тому числі й Кінга. Бірмінгемська Кампанія мала успіх: керівник поліції втратив роботу, сегрегаційні “Закони Джима Кроу” ослабли, а громадські місця стали більш відкритими для темношкірих. Після цього репутація Кінга надзвичайно покращилася, але він досі був за ґратами. Це був 13-ий арешт, 13-ий з 29-ти! В камері він склав відомий нині – «Лист із в’язниці в Бірмінгемі».

Кінгу та SCLC дорікали за те, що його дії породжують насилля. На що Кінг у листі відповів: 

«Це не мої дії породжують насилля, а несправедливість в цьому місті, в цьому штаті. А якщо змиритися з несправедливістю, то ми будемо приречені до неї навіки».

Кінг також стверджує, що криза расизму занадто нагальна, а нинішня [тогочасна] система занадто вкорінена: 

«Через болісний досвід ми знаємо, що гнобитель ніколи не дає свободу добровільно; натомість вона повинна бути жаданою пригнобленими».

1963

Марш у Вашингтоні 

Кінг представляв SCLC і був серед лідерів організацій, що боролися за громадянські права. Відомі як «Велика шістка». Туди входили: 

• Конференція християнських лідерів Півдня (англ. – Southern Christian Leadership Conference (SCLC));
• Національна асоціація сприяння розвитку кольорових людей; (англ. – National Association for the Advancement of Colored People (NAACP));
• Національна міська ліга (англ. – National Urban League));
• Братство носіїв сплячих автомобілів (англ. – Brotherhood of Sleeping Car Porters (BSCP));
• Студентський ненасильницький координаційний комітет (англ. – Student Nonviolent Coordinating Committee (SNCC));
• Конгрес расової рівності (англ. –  Congress of Racial Equality (CORE)).

Всі вони сприяли організації Маршу у Вашингтоні 28 серпня 1963 року.  Спочатку марш був покликаний драматизувати відчайдушний стан темношкірих на Півдні США. А також дати можливість висловити занепокоєння та скарги організаторів прямо в епіцентрі влади – Вашингтоні. Організатори мали намір засудити федеральний уряд за його неспроможність забезпечити захист громадянських прав. Тиск навколо події зростав. «Велика шістка» зрештою знизила градус напруги і подія набула набагато менш різкого тону. Марш висував такі конкретні вимоги: 

• припинити расову сегрегацію в державних школах; 
• запровадити змістовне законодавство про громадянські права, включаючи закон, що забороняє расову дискримінацію при працевлаштуванні;
• забезпечити захист правозахисників; 
• забезпечити захист від жорстокості поліції;
• встановити мінімальну заробітну плату у розмірі 2 долари для всіх працівників.

Незважаючи на напруженість, марш мав приголомшливий успіх. Понад 250 тисяч людей різних етнічних груп відвідали марш. На той час це було найбільше зібрання протестуючих у Вашингтоні. 

Це був історичний день для США. Кінг тоді виголосив легендарну 17-хвилинну промову, пізніше відому під назвою «У мене є мрія» (англ. – “I have a dream”). Послухайте легендарну промову за посиланням: англійською або українською.

Марш, і особливо виступ Кінга, допомогли поставити громадянські права на перше місце у порядку денному та програмі реформ у США. А також пришвидшити прийняття надзвичайно важливого Закону про громадянські права 1964 року.

Після Маршу у Вашингтон, організатори відвідали Кеннеді, щоб обговорити законопроект про громадянські права. Законопроєкт погоджувався та змінювався в Сенаті та комітетах Сенату з вже два місяці. Проте марш підсилив прагнення влади до його впровадження. І от ніби все йде добре, позитивні зміни вже за рогом. В жовтні 1963 року Мартін Лютер Кінг стає наймолодшим на той час лауреатом Нобелівської премії миру. Але 22 листопада о 12:30 Америку сколихнуло. В Далласі, штат Техас смертельно поранено Президента Кеннеді. Президентом стає Ліндон Джонсон і у своєму першому зверненні до Конгресу каже:

«Жодне меморіальне ораторське або памʼятне слово не можуть красномовніше вшанувати пам’ять президента Кеннеді, ніж якнайшвидше прийняття законопроекту про громадянські права, за який він так довго боровся».

Нарешті, в червні 1964-ого, за закон проголосували в Сенаті. А вже 2 липня 1964 року у присутності Кінга та інших громадських діячів закон про громадянські права підписав Президент Ліндон Джонсон.

Кінець расизму та расовій сегрегації?

Проблема расизму та сегрегації була не тільки в законодавстві, а й у культурі, звичках, повсякденні людей чиновників на неформальному рівні. Тому Кінг далі продовжував боротьбу та брав участь у рухах в Сент-Остіні, Біддефорді, Нью-Йорку, Сельмі та Чикаго. У 1966 році Кінг навіть зустрічався з Президентом Ліндоном Джонсоном Білому домі. Вони мали особисті стосунки і регулярно спілкувались з питань цивільних прав. Джонсон неодноразово запрошував Кінга до Білого дому і телефонував йому особисто, щоб обговорити, як співпрацювати в їх зусиллях щодо подолання расової нерівності. Одним із результатів їхніх відносин став Закон про виборчі права 1965 року. Закон зазначав, що штати та органи місцевого самоврядування більше не можуть приймати закони про голосування на основі раси, і забороняв дискримінацію шляхом використання податків на виборчі дільниці та застосування тестів на грамотність для визначення, чи здатні громадяни брати участь у виборах. Цей акт запам’ятався як один з найефективніших законів про громадянські права, коли-небудь прийнятий, оскільки він дав право багатьом афроамериканцям право голосу вперше.

– 1968 –

Вбивство лідера та реакція суспільства

29 березня 1968 року Кінг поїхав до Мемфіса, штат Теннессі, аби підтримати темношкірих працівників санітарно-гігієнічних робіт. Вони страйкували за підвищення заробітної плати та покращення лікування. Кінг зупинився в мотелі Lorraine. Він часто зупинявся там. Близько 18:01 Кінг стояв на балконі другого поверху мотелю і раптом – постріл. Куля влучає в Кінга. Після екстреної операції Мартін Лютер Кінг молодший помер у лікарні Святого Йосифа о 19:05 4 квітня 1968 року.

За словами Джессі Джексон, який був присутній в момент вбивства, останні слова Кінга на балконі перед його вбивством були сказані музиканту Бену Бранчу. Той повинен був виступити тієї ночі на заході, де вони мали бути разом. 

«Бен, обов’язково зіграй Take My Hand, Precious Lord на зустрічі сьогодні ввечері. Зіграй дуже красиво»

Першим про вбивство Мартіна Лютера Кінга публічно заявив Роберт Кеннеді. Радимо переглянути повну промову, а нижче наведемо декілька фраз: 

«Мартін Лютер Кінг присвятив своє життя любові та справедливості між іншими людьми. Він загинув унаслідок нестачі цього».

«І давайте присвятимо себе тому, про що писали греки купу років тому: приборкати дикість людини і зробити життя цього світу лагідним. Давайте присвятимо себе цьому і помолимося за нашу країну і за наш народ».

Після вбивства Кінга більше ніж сто міст США охопив хаос та бунти. Почалися заворушення, погроми, підпали, пограбування магазинів та інші незаконні насильницькі штуки. Протестуючими в більшості були темношкірі з бідного та середнього класу. Найбільші бунти квітня-травня 1968-го пройшли у Вашингтоні, Нью-Йорку, Чікаго, Балтиморі, Трентоні (Нью-Джерсі), Луїсвіллі (штат Кентуккі) та Пітсбурзі. 

Наслідки:

• Близько 43 особи загинуло.
• Заарештовано більше ніж 20 000 осіб.
• Більше 2 000 підпалів та пограбувань
• Сума збитків: більше 40 млн доларів (на сьогоднішні гроші це приблизно 250 млн доларів)

Реакція людей на вбивство Кінга була фатальною для ненасильноцької стратегії боротьби Кінга. 

Вбивцею Кінга визнали Джеймса Ерл Рея, його засудили до 99 років ув’язнення. Він помер у в’язниці у віці 70 років.

Що далі? 

Мартін Лютер Кінг молодший — це без сумніву людина найвищих моральних цінностей. Він був рупором і агентом фундаментальних змін. Він не був депутатом, конгресменом, сенатором чи впливовим бізнесменом. Кінг був людиною з мрією, чіткими цінностями та принципами, баченням позитивних зміни в умовах опору та загрози життю. 

Кінг організовував і вів походи за права темношкірих виборців, десегрегацію, трудові права та інші основні громадянські права. Більшість із цих прав були успішно впроваджені в законодавство США шляхом прийняття Закону про громадянські права 1964 року та Закону про виборче право 1965 року. 

Кінг з великим успіхом застосував на практиці тактику ненасильницького протесту, стратегічно вибравши методи та місця проведення протестів. Часто траплялися драматичні протистояння з сегрегаційною мічцевою владою або поліцією.

Мартін Лютер Кінг-молодший та рух за громадянські права в США багато в чому досягнув успіху. Проте расизм, сегрегація та різного рівня і виду дискримінація існує й до сьогодні, і не тільки у США чи Україні. Деякі проблеми, як наприклад, сегрегація та расизм, значно глибші за законодавчий рівень, бо сидять у форматі шкідливих стереотипів в головах людей та суспільств. Тому важливо слідкувати наскільки такі проблеми поширені не тільки в законодавстві, а й у культурі та повсякденні суспільства. 

Наша з вами місія — продовжувати справу Кінга та змінювати світ, який нас оточує, до кращого за будь-яких умов, якими складними вони б не були.  

Громадянські права, права та свободи людини — це одна з найбільших цінностей людства, тож захищаймо їх разом.

«Свобода це така річ. Або ти маєш її всю, або ти не вільний».“Freedom is one thing. You have it all or you are not free.”

---

Ця публікація розроблена ГО “ЙОДА” за підтримки Міжнародної фундації виборчих систем (IFES), Агентства США з міжнародного розвитку (USAID), Міністерства міжнародних справ Канади та британської допомоги від уряду Великої Британії. Будь-які думки, викладені у цій публікації, належать “ГО ЙОДА” і не обов’язково відображають погляди USAID, урядів США, Канади або Великої Британії.