Інструкція про тоталітаризм і зло від топової філософині 20-го століття
Як можна робити такі звірства? Де їхня людяність?» — такі моральні питання я ставив собі вперше, коли ще у школі дізнався про нацистські концентраційні табори та радянські ГУЛАГи. «Та й чорт з тим злом! Воно вже в далекому минулому» — думав я. Але ні. У 2020-му, дізнавшись про концтабір «Ізоляція» у Донецьку, який створили росіяни та бойовики так званих «ДНР», ці питання знову зависли без відповіді. Думаю, вони актуалізувалися у багатьох зокрема після масових вбивств українців росіянами в Бучі навесні 2022 року.
Ми стали свідками жахливих і травматичних подій, а емоційне перевантаження не дає знайти якесь логічне пояснення вчинкам росіян. І може здатися, що пояснення немає. Проте, це не так. Його дала Ханна Арендт. Вона у деталях дослідила нацизм та сталінізм, була присутня на суді головного архітектора та виконавця геноциду євреїв і висунула теорію «банальності зла», яка дасть відповіді на всі мої та ваші запитання щодо росіян.
Хто вона
Ханна Арендт — єврейсько-німецька історикиня, письменниця, журналістка і одна з найвпливовіших філософинь 20 століття.
Ханна народилася у Пруссії у 1906 році і вивчала теологію у кращих університетах країни. До того ж у період філософського буму на чолі з її викладачем Мартіном Хайдеггером, з яким, до речі, умолодої Арендт були стосунки. Ханна будувала карʼєру в науці. Керівником її дисертації був інший великий мислитель — Карл Ясперс.
У 1930-тих у політиці Прусії збільшився вплив нацистів і до 1933-го для євреїв стало надто небезпечно. Арендт тоді навіть намагалася повідомити світові що насувається велика небезпека і хотіла провести дослідження про масштаби антисемітизму. Але її з мамою затримало Гестапо. Їх звинуватили у антидержавній пропаганді і арештували. Вони відсиділи вісім дні, а одразу ж після звільнення втекли. Спочатку на 7 років до Парижу, потім — у Нью-Йорк.
Арендт працювала волонтерила для інших євреїв-втікачів, постійно була у європейських спільнотах і писала статті для журналів. Всесвітня слава і вплив прийшли у 1951 році, коли філософиня публікує першу велику працю — «Витоки тоталітаризму».
Витоки тоталітаризму
Ханна Арендт досліджує появу та розвиток двох найвпливовіших тоталітарних — режимів нацизму та сталінізму.
Книга складається з трьох есеїв: «Антисемітизм», «Імперіалізм» і «Тоталітаризм».
У першому есеї Арендт описує причини збільшення популярності ідей расизму і розвиток дискримінації як на рівні законів, так і на рівні буденності.
У другому есеї авторка досліджує сучасний імперіалізм і доходить до висновку, що він виникає в умовах, коли економічна експансія зіштовхється з національними обмеженнями. Арендт пише: «Імперіалізм народився, коли правлячий клас капіталістичного виробництва зіштовхнувся з національними обмеженнями своєї економічної експансії. Буржуазія звернулася до політики через економічну необхідність, бо вона не хотіла відмовлятися від капіталістичної системи, невід’ємним законом якої є постійне економічне зростання. Вона повинна була нав’язати цей закон своїм урядам і оголосити експансію кінцевою політичною метою зовнішньої політики». Крім цього Арендт описує «континентальний імперіалізм» і появу «панслав’янський» та «пангерманських» рухів, які замінили політичні партії своєю ворожістю до держави як такої, її парламентів та інституцій.
У третьому есеї «Тоталітаризм» філософиня описує методи тоталітарних рухів та держав, і те, як «рухи» замінюють соціальні класи на єдину масу. А далі тримають масу у тотальній покорі через силові органи (наприклад, таємну поліцію) і терор (полон, концтабори, ГУЛАГи). Значну увагу Аренд приділяє створенню альтернативної реальності, у якій стирається грань правди і неправди. На думку Арендт, спотворення реальності у поєднанні з терором змушує людей у тоталітарних державах сліпо підкорятися: «Ідеальним суб’єктом тоталітарного правління є не переконаний нацист чи переконаний комуніст, а люди, для яких різниця між фактом і вигадкою (тобто реальністю досвіду) і різниця між істинним і хибним (тобто стандартами думки) більше не існує».
«Витоки тоталітаризму» — це праця, що показує тоталітаризм в деталях. Ханна Арендт дала людству своєрідний «флюгер», щоб ми розуміли як і де може виникнути тоталітаризм. Світ ідентифікував тоталітаризм у Росії занадто пізно, а дехто досі сліпий. Ця праця Арент дозволяє зрозуміти сутність сучасної Росії і росіян, які підкоряються режиму.
Отже, з тим що таке зло Ханна Арендт розібралася, але що там з відповідальністю?
«Айхман в Єрусалимі. Розповідь про банальність зла»
У 1960-му, почувши про захоплення Адольфа Айхмана та плани щодо його суду, Ханна Арендт миттю зв’язалася з «The New Yorker» і запропонувала поїхати до Ізраїлю висвітлювати судовий процес. Аби ви не ґуґлили: Адольф Айхман — це офіцер Третього Рейху, який був відповідальним за геноцид євреїв. Арендт тоді хотіла перевірити свої теорії, розроблені у «Витоках тоталітаризму» і подивитись як відбуватиметься правосуддя щодо людини, про яку вона писала.
Під час судового процесу Ханна була вражена буденною поведінкою Айхмана. Він був звичайним маленьким лисуватим бюрократом, або як писала Арендт: «він був жахливо нормальним».
Ключове, що цікавило Аренд у судовому процесі, це питання про те, чи зло є радикальним або ж воно — просто легковажна схильністю «простих людей» підкорятися наказам без критичної оцінки наслідків своїх дій.
Під час суду Айхман не визнав провини за свої дії і не виявив ненависті до тих, хто його судив. Він навіть стверджував, що не несе відповідальності за злочини, бо він просто «виконував свою роботу», «виконував свій обовв’язок та закон».
Аргумент Арендт полягав у тому, що Айхман не був монстром. Вона вважала, що його дії були зумовлені не злим умислом, а скоріше сліпою відданістю режиму та його потребою бути причетним. Арендт писала, що Айхман був не здатний мислити самостійно, оскільки на суді зокрема послідовно використовував «стандартні фрази і власноруч вигадані кліше». Тоді Арендт й вигадала фразу «банальність зла», щоб описати феномен Айхмана.
Головне від чого застерігає Аренд у цій праці — недооцінення можливості виникнення тоталітаризму у майбутньому і тези про те, що нацисти (і ті, які безпосередньо чинили злочини, і ті, хто підтримував режим) були психічно хворими. Суд на Айхманом показав, що найбільші злочинці людства — такі ж самі люди.
Для Арендт суд над Айхманом став переломним моментом у її мисленні і в останнє десятиліття життя, вона дедалі більше займалася моральною філософією.
Це ж було вже
Як і більшість українців сьогодні, так і Ханну Арендт турбували схожі морально-філософські запитання. Філософиня детально дослідила зло і описала його сутність та механізми. Сьогодні ж її аргументи й тези логічно лягають у пояснення дій Росії та майбутнього суду. Ми вже бачили таке зло і знаємо, що з ним робити.
Ця публікація розроблена ГО “ЙОДА” за підтримки Міжнародної фундації виборчих систем (IFES), Агентства США з міжнародного розвитку (USAID), Міністерства міжнародних справ Канади та британської допомоги від уряду Великої Британії. Будь-які думки, викладені у цій публікації, належать “ГО ЙОДА” і не обов’язково відображають погляди USAID, урядів США, Канади або Великої Британії.
