Легітимацію недемократичні політичні режими отримують не на виборах 

Легітимацію недемократичні політичні режими отримують не на виборах — їхня влада тримається на пригнобленні та насильстві. Та як вони все ж здобувають народну підтримку, і як довго це може тривати? 

Політичний режим — характерний тип влади у країні, набір основних формальних і неформальних правил та засобів здійснення політичної влади, які відображають характер взаємовідносин між громадянами та державою.

Політичний режим поєднує у собі горизонтальний і вертикальний виміри, які тісно пов’язані між собою. Вертикальний вимір відображає доступ до посад та характер адміністративних рішень, а також вплив носіїв політичних повноважень на населення. Горизонтальний вимір ґрунтується на особливостях конкуренції між групами еліт та характер взаємодії між етнічними, релігійними та професійними групами.

Один із механізмів виокремлення політичних режимів закладено у методології Freedom House у рамках дослідницької моніторингової програми «Nation in transit». Дослідження вивчає континуум політичних режимів перехідних країн від так званого «консолідованого авторитаризму» через «гібридні режими» до «ліберальної демократії».

Типологія політичних режимів перехідних країн за величиною підсумкового індексу демократизації Freedom House:

1) консолідована демократія — країни, де основні політичні права і громадянські свободи не тільки поважаються, але й також підкріплюються політичною культурою, що сприяє дотриманню ключових принципів ліберальної демократії. Однак, інколи такі держави можуть постати перед певними труднощами, часто пов’язаними з корупцією;

2) напівконсолідована демократія — країни, які є виборчими демократіями та відповідають відносно високим стандартам щодо відбору національних лідерів. Водночас у цих державах можуть спостерігатися проблеми із захистом політичних прав і громадянських свобод;

3) перехідне управління/гібридний режим — країни, де регулярно існують непрямі порушення на виборах, що перешкоджають визнанню їх чесними та вільними. У цих державах демократичні інститути є крихкими, відсутнє повноцінне верховенство права та існують значні проблеми із захистом політичних прав і громадянських свобод;  

4) напівконсолідований авторитарний режим — країни, які намагаються замаскувати авторитаризм під традиційними інститутами демократії, які на практиці мають обмежений вплив та мізерну значущість. Зазвичай такі суспільства не відповідають навіть мінімальним стандартам виборчої демократії;

5) консолідований авторитарний режим — країни, де політична влада базується на абсолютній диктатурі. У таких суспільствах політична конкуренція і плюралізм відсутні або вкрай обмежені, а також відбуваються систематичні порушення й утиски громадянських прав і свобод.Професор Буено де Мескіта, автор теорії селекторату, вважає, що фіксувати увагу на самому факті виборів — неправильно. Професор вважає, що ключове значення мають інституції. У своїй книзі «Логіка політичного виживання» Буено де Мескіта розглядає будь-яке правління нелінійно, зображуючи його за допомогою системи концентричних кіл. Концентричні кола режиму можуть бути застосовані не лише до будь-якого суспільства, але й узагалі до будь-якої організації.

Найширше коло — населення, трохи вужче — еджикторат або номінальний селекторат, далі — реальний селекторат, і найвужче — переможна коаліція. 

Населення — це усі члени певного політичного утворення, зокрема й ті що не мають права голосу. Під еджикторатом Буено де Мескіта має на увазі людей, які мають хоча б номінальний вплив на вибір лідерів. Так, наприклад, у рамках радянської системи де-юре існувало загальне виборче право, тож усе доросле населення вважалося номінальним селекторатом. Реальним селекторатом є значно вужче коло впливових людей, які від перемоги того чи іншого лідера отримували безпосередню вигоду. До того ж автор теорії зазначає, що однією з характерних рис членів селекторату є наявність у них шансу приєднатися до переможної коаліції. Переможна коаліція визначається як коло союзників, завдяки яким правитель тримається влади.

Також варто відзначити залежність розміру реального селекторату від політичного режиму. Наприклад, у ліберальній демократії він дорівнює приблизно кількості громадян держави, які досягли виборчого віку. 

Загалом, можна спостерігати такі тенденції взаємозв’язку між політичними режимами і розміром селекторатів і коаліції всередині них:

• тиранії та хунти мають як малі коаліції, так і малі селекторати;
• автократичні режими, де практикується фальсифікація виборів мають малі переможні коаліції, зате великі селекторати; 
• демократії з прямими виборами політичного лідера мають дуже великі коаліції та селекторати; 
• двопартійні парламентські демократії мають не надто великі переможні коаліції, зате великі селекторати.

Варто зазначити, селекторат і переможна коаліція визначається не просто кількістю прихильників, а низкою інституційних структур, що визначають розмір підтримки, який потрібно здобути для того, щоб втримати владу. 

Згідно з теорією селекторату, головна мета будь-якого лідера, незалежно від політичного режиму, —залишатися при владі. Причинами підтримки політичного лідера членами переможної коаліції є:

• участь у виробленні політики;
• доступ до економічних ресурсів;
• зростання соціального статусу.

Існує три чинники, на яких тримається влада недемократичних режимів: легітимація, репресія та кооптація. Ці три колони взаємодоповнюють одна одну та, за умови їх врівноваженості, гарантують стабільність і стійкість перебування авторитарного лідера при владі.

Тобто, врівноваженість досягається, якщо 

R+C+L (In x Pl) = 10, за умови якщо R>0, C>0, L>0, де

L: легітимація (In – індоктринація, Pl – матеріальне заохочення);

C: кооптація;

R: репресії.

Під кооптацією розуміють співучасть у режимі та отримання від нього вигоди. Створена у такий спосіб солідарність підтримує владу диктатора, який цю причетність забезпечив. Кооптація — має найменший вплив на стабільність авторитарного режиму. Репресія, тобто придушення будь-якого інакодумства, є достатньо сильним інструментом. Найбільший ефект з точки зору збереження влади авторитарного правителя або недемократичного режиму дає легітимація.  При демократії кожен уряд отримує легітимацію шляхом виборів. Правителі-диктатори створюють собі легітимацію самі за допомогою індоктринації та матеріального заохочення. Під індоктринацією суспільства розуміється процес систематичного та цілеспрямованого поширення певних ідей, переконань, цінностей та перспектив серед широкої громадськості з метою формування певної політичної, ідеологічної або релігійної позиції.Однією з ключових тем у рамках теорії селекторату є розподіл суспільних і приватних благ. Суспільним благом є те, що споживається всіма членами суспільства незалежно від того, платять вони за нього чи ні. Водночасприватні блага споживається обраною меншістю і не можуть бути перерозподіленими. Співвідношення між кількість благ, які отримує переможна коаліція і селекторат називається нормою лояльності. Чим менша норма лояльності, тим вищий ризик бути виключеним із переможної коаліції, що зменшує ймовірність підтримки її членами опонента чинного лідера. Таким чином, авторитарні лідери прагнуть зменшити норму лояльності шляхом скорочення переможної коаліції та розширення селекторату.

Від чого залежить якість правління?

Чим більша коаліція, тим більше достаток представників населення наближається до достатку членів коаліції і тим більше зростає якість управління. Якість управління може вимірюватися за допомогою різних індикаторів, які враховують різні аспекти політичного, економічного та соціального життя. Ось кілька загальних індикаторів, які часто використовуються для оцінки якості управління:

• Розвиток економіки. Вимірюється станом економічного розвитку, стабільністю економічного середовища, рівнем інвестицій, підтримкою підприємництва та доходом на душу населення.
• Соціальна справедливість. Означає рівність усіх перед законом, доступність освіти, охорони здоров’я і соціального захисту, участь громадян у прийнятті рішень та вплив на суспільні процеси.
• Свобода та плюралізм думок. Може вимірюватися за допомогою ступеня демократичної участі, включаючи виборчу систему, захист прав людини, свободу слова, пересування та об’єднань, а також можливість громадян брати участь у прийнятті рішень.
• Прозорість. Визначається доступністю інформації про рішення та процеси, відкритістю урядових дій та підзвітністю владних структур.
• Рівень корупції. Вимірюється поширеністю корупції в урядових структурах та громадському секторі, ефективністю боротьби з корупцією та дотриманням принципів етичності.

Натомість коли коаліція мала, владі менше цікавий добробут звичайного населення. Диктатори, чия влада залежить від доволі вузького кола людей, особливо не турбуються про решту населення.

Емпіричні дані проаналізовані професором Буено де Мескіта свідчать, що політичне життя демократичних і авторитарних лідерів складається по-різному. Авторитарні лідери мають дуже високі шанси бути усуненими від влади у перший рік свого правління, особливо у перші 6 місяців (шанс складає 50%).  Водночас у лідерів-демократів шанси втратити владу на цьому етапі значно нижчі. Але після року правління, диктаторів значно важче відсторонити від влади.Отже, суспільні інституції визначають як лідери формують свою політику.  Розширення коаліції свідчить про більшу демократичність управління і сприяє покращенню якості політики та зростання добробуту населення. Лідери, які володіють широкою і різноманітною коаліцією, мають кращі шанси зберегти владу. З іншого боку, обмежена переможна коаліція є ознакою авторитарного режиму. У такому випадку, лідери намагаються залучити підтримку вузької коаліції та широкого селекторату, щоб підвищити свої шанси політичного виживання.

Ця публікація розроблена ГО “ЙОДА” за підтримки Міжнародної фундації виборчих систем (IFES), Агентства США з міжнародного розвитку (USAID), Міністерства міжнародних справ Канади та британської допомоги від уряду Великої Британії. Будь-які думки, викладені у цій публікації, належать “ГО ЙОДА” і не обов’язково відображають погляди USAID, урядів США, Канади або Великої Британії.