Умови повномасштабної війни принесли у буденність нові слова та явища. Одне з них – «демілітаризація». Ми чули це слово з 2014 року, коли йшлося про розмінування певних зон Сходу України від російських мін. А ще, у заяві Сергія Кислиці – дипломата, постійного представника України при ООН – «демілітаризація Росії йде повним ходом». Його також промовив Путін поруч з «денацифікацією» та «спеціальною операцією».
Здавайте вашу зброю, пані та панове
У вузькому розумінні «демілітаризація» – це процес скорочення озброєння чи заборона військової присутності в певній географічній зоні.
Процес демілітаризації гнучкий, адже чітко та повноцінно не визначений у міжнародному праві. Можуть бути різні варіанти, наприклад:
- скорочення озброєння двома державами внаслідок спільних домовленостей;
- вилучення у громадян зброї після конфлікту або війни;
- зменшення чи заборона присутності війська у певному регіоні;
- скасування державою збройних сил через небажання їх мати;
- створення міжнародних зон безпеки;
- тощо.
Тому коли будь-хто публічно говорить «провести демілітаризацію», зверніть увагу що саме спікер/ка має на увазі. Без уточнення слухачі/ки лишаються з власною версією.
Неуважні спостерігачі і таємниці Веймарської Республіки 1919 року
Поняття демілітаризації не виникло 24 лютого. У листопаді 1918 року Німецька імперія припинила участь у Першій світовій війні та здалася. На її місце прийшла новостворена після Листопадової революції держава правонаступниця – Веймарська республіка. Вона проіснувала з 1919 по 1933 рік. Саме під час цього періоду в Німеччині з’явилася парламентська демократія.
З моменту виникнення Веймарська республіка отримала обмеження встановлені Версальським договором 1919 року. Його уклали держави-переможниці Першої світової з одного боку та Німеччина як переможена держава – з іншого.
За договором на Веймарську республіку та її збройні сили «Райхсвер» накладені обмеження і вимоги з демілітаризації. Зокрема, заборона створення генштабу. Але й так само слід було обмежити кількість особового складу професійної армії до 100 тисяч осіб та 15 тисяч військово-морського флоту. Потугу війська вимагали скоротити до обсягів, які забезпечують захист кордону та підтримку порядку. В частині озброєння та техніки – заборона будівництва літаків, важкої артилерії, підводних човнів, лінійних кораблів (лінкорів) і танків, а також виробництво матеріалів для хімічної війни. А ще, аби запобігти накопиченню резервістів – збільшити термін служби офіцерів та рядових.
Для спостереження наскільки чемно та сумлінно Веймарська Республіка виконує зобовʼязання за Версальським договором створили «Мілітарну міжсоюзницьку комісію з котролю».
Комісія мала повноваження визначати кількість митників, прикордонників, міської та сільської міліції, лісової охорони та інших подібних посадових осіб, підконтрольних уряду центральної влади. А ще: збирати інформацію про розташування запасів і складів з боєприпасами, озброєння укріплених споруд, стан заводів з виробництва зброї, боєприпасів, військових матеріалів та їх плани.
Чи це спрацювало? Веймарська Республіка створила «Чорний Райхсвер» і обходила ряд обмежень підпільними та зашифрованими шляхами через різні організації. Наприклад, навчаючи особовий склад у спортивних військових клубах біля полігонів. Зрештою, однією з організації, що входила до «Чорного Райхсверу» була новостворена «Sturmabteilung» (SA) – напіввійськова бойова організація Нацистської партії. «SA» відіграла одну з найважливіших ролей у приході режиму.
Адольфа Гітлера, бо допомагала силою в проведенні Пивних путчів. Зрештою після увʼязнення й перед приходом до влади Гітлер керував «SA».
Демобілізційний костюм 1945 року
Демілітаризація буває не тільки за зовнішнього сприяння впливової держави, яка диктують свої умови, а й внутрішня – за власного бажання та потреби. Наприклад, як демобілізація військових сил США та Великої Британії впродовж 1945-1947 років. Ближче до завершення війни особовий склад збройних сил Великої Британії нараховував біля 5 мільйонів осіб, а США – близько 12 мільйонів. Вже за 3 роки, британці демобілізували 4,3 мільйони осіб, а США – 10,5 мільйонів осіб (ого!).
Така стрімка демілітаризація породила нові проблеми та виклики. Збільшення розлучень через відзвичаєння пар жити спільно та особисті психологічні проблеми після участі в бойових діях. Ба навіть – відсутність звичайного одягу для демобілізованих. Британським військовим, які поверталися у цивільний світ видавали «демобілізаційний костюм»: фетровий капелюх або плоску кепку за бажанням, двобортний костюм-трійку в тонку смужку або однобортний піджак з фланелевими брюками, дві сорочки та коміри з заклепками, краватку, взуття і плащ.
Скорочення кількості особового складу може передбачати складний процес повернення суспільства до мирного життя. І всі мають бути готовими. Хтось може не мати не те що костюму, а й місця куди повертатися.
Демілітаризація як частина комплексної стратегії перетворення держави
Костюми та виклики демобілізації натякають нам нам ширше розуміння демілітаризації. Коли йдеться не про зброю та військових, а про комплексну велику зміну певної держави, її політичного режиму, економіки та культури.
Промовистими є приклади Японії та Німеччини після Другої світової війни. Обидві держави були окуповані державами-переможницями і виконували перелік умов з відновлення та перетворення, аби більше не намагатися завоювати світ. Про Німеччину ми чуємо доволі часто, тому давайте згадаємо Японію.
Для Японії таким списком стала Потсдамська декларація 1945 року , яка визначила умови капітуляції Японської імперії.
У випадку з Веймарської республікою ми бачили демілітаризацію у стилі скорочення особового складу та озброєння. Досвід Японії допомагає побачити додаткові складові – зміну влади та відповідальність.
Потсдамська декларація мала усунути «назавжди владу та вплив тих, хто обдурив та ввів в оману народ Японії, аби він розпочав завоювання світу». По аналогії до Версальського договору зазначалося також і про роззброєння японських військових. Проте, в останніх (за виключенням військових злочинців) зʼявилася можливість повернутися додому, аби вести «мирне та продуктивне життя».
Автори декларації розуміли, що зміни персоналій у владі – не єдиний інструмент перетворення «Японії яка хоче захопити світ» у «мирну Японію». Тому документ пропонував наступне: «Японський уряд усуне всі перешкоди для відродження та зміцнення демократичних тенденцій серед японського народу. Має бути встановлено свободу слова, релігії та думки, а також повагу до основних прав людини». Так звучить демократизація.
Крім політичної зміни передбачався економічний вимір демілітаризації: «Японії буде дозволено утримувати галузі промисловості, які підтримають її економіку та дозволять стягувати справедливі репарації в натуральній формі. Проте не ті, які дозволять переозброїтися для війни».
Також був встановлений термін окупації з метою перетворення Японії на мирну, демілітаризовану та демократизовану державу. Він не був точний, але з вимогою – виконати усі цілі декларації:
«Окупаційні сили союзників будуть виведені з Японії, як тільки ці цілі будуть досягнуті і відповідно до вільно вираженої волі японського народу буде встановлено миролюбний і відповідальний уряд».
В декларації було цікаве формулювання, яке чітко демонструвало фундаментальну відмінність у підходах до окупації. Якщо Німеччина та Японія проводила жорстоку антилюдяну політику на окупованих територіях, то держави-автори Потсдамської декларації мали протилежний підхід. В тексті зазначено:
«держави-переможці «не мають наміру, щоб японці були поневолені як раса або знищені як нація».
Сьогодні ж Японія одна з кращих демократій світу.
Збери свою демілітаризацію
Це не всі досвіди, випадки та інструменти демілітаризації. Про демілітаризовані зони, глобальні ініціативи скорочення озброєння, космос та Антарктику розповімо в наступних матеріалах.
Важливо розуміти, що демілітаризація – це «конструктор», в якому ми можемо додавати різні деталі в залежності від конкретного конфлікту чи війни. В нашому випадку – це російсько-українська війна. Не створюємо собі ілюзій: економіку потрібно відновлювати. Території необхідно розмінувати. Військовим – повернутися у суспільство та відновитися психологічно, а цивільним – бути готовими допомогти подолати травму війни.
Стратегічна безпека України не вирішиться припиненням вогню, потрібен комплексний підхід як в Україні, так і в Росії. На досвіді Японії бачимо як імперіалістсьий режим з планом захопити світ перетворився на одну з розвинутих демократій та мирних цивілізованих держав. Можливо, цей досвід стане актуальним для Росії та безпеки Європи.
Ця публікація розроблена ГО “ЙОДА” за підтримки Міжнародної фундації виборчих систем (IFES), Агентства США з міжнародного розвитку (USAID), Міністерства міжнародних справ Канади та британської допомоги від уряду Великої Британії. Будь-які думки, викладені у цій публікації, належать “ГО ЙОДА” і не обов’язково відображають погляди USAID, урядів США, Канади або Великої Британії.
