У Совєцькому Союзі генеральний план став знаряддям руйнування наших міст — він уособлював авторитарний режим і своєю всеосяжністю та масштабністю знищував міську ідентичність і людську автономію — те, що насправді робить міста живими. Але що здатне повернути їм дух і жвавість? Що може перетворити їх на екологічні, сильні, стійкі, гнучкі простори, а найголовніше — людяні? На це є відповідь: інкременталізм. Це метод роботи з поступовими змінами, котрі залучають людей у дискусію та споглядають за впливом проведених змін. Тож розберімося та заглибмося, як поступові зміни можуть врятувати наші міста.
Генеральний план, чи все ж таки спотворення міст?
Проковтнути практику поступових змін для наших міст буде нелегким завданням. Ми звикли до патерналістичних практик, де нам вказують як створювати, і як жити. Совєцький період майже викорінив у наших людях цінування та піклування про свій простір, усі ж ми чули спаплюжену народну приказку: «Моя хата скраю, я нічого не знаю». Або ж вислів про те, що вам не варто задумуватися де саме живете: «мой адрєс, нє дом, і нє уліца, мой адрєс — Совєцкій союз». Подібне знищення ідентичності, звичайно, не оминуло наші міста, адже генеральний план, який чітко ставить кожен дім та кожну вулицю, якщо не кожне дерево, на своє місце, є лише демонстрацією цінностей колонізатора щодо нашого середовища. А якщо простіше, то вийшло б щось на кшталт: «Товариші, не піклуйтесь про своє середовище (ідентичність), допрацюйте зміну на заводі і йдіть подалі від цих думок». Подібні зміни та трансформації міста, котрі ретельно зроблені у моделі та рендери і відображають ініціятиву у всій її досконалості. Подібні рендери фактично містять повідомлення про те, що краще їх не чіпати. У результаті самі пропозиції дематеріалізуються, громада не може оцінити як вони будуть працювати у реальному житті, чи відображатимуться на досвіді громади згодом.
Інкременталізм: який він на смак і з чим його їсти?
Одну з цитат Кевіна Лінча, американського міського планувальника, можна навести як аргумент на користь поступових змін:
«У міському плануванні не існує фінального результату, є тільки безперервна послідовність фаз. Не дивно, що мистецтво формування міст заради задоволення духовності та чуттєвості, це мистецтво, котре дуже відрізняється від архітектури, музики чи літератури».
Лінч говорить про те, що наші міста неможливо створити раз і назавжди — вони постійно трансформуються. Саме тому не варто намагатися створити єдиний план для розвитку та змін у місті. Тоді ви запитаєте: якщо не планувати райони, парки та інше, то що далі?
— Люди. У першу чергу будуть люди.
Інкременталізм, за тлумаченням, є додаванням поступових змін до проєкту заради досягнення великих стрибків. Звідси ми виводимо ідею залучення людей у дискусії та рефлексії щодо міста — люди стануть рушіями змін, агентами трансформацій, які формуватимуть майбутнє міського простору. Саме місцеві найкраще знають, як має виглядати їхній простір. Важливо не загратися у демократичну гру, не тільки дослухатись містян та містянок, але й надавати вказівки, приклади, використовуючи знання урбаністичної та культурологічної спільнот, які мають контактувати та дискутувати актуальні питання.
Щоб розкрити ідею спадкування свідомості людей і втілення їх у містопланування, знову звернемося до Кевіна Лінча. Він розповідає те, що гарне місто — це місто, де зберігається безперервність складної екології, але допускаються прогресивні зміни. Тобто складна та стала система, котра знаходиться у постійному стані покращення себе. Також, Лінч зазначає, що фундаментальним благом міста є безперервний розвиток індивіда або невеликої групи та їхньої культури: процес становлення стає складнішим, більш пов’язаним та більш компетентним. Головні цінності подібного міста стають набуттям та реалізаціями нових здібностей — інтелектуальних, емоційних, і фізичних. Тобто це означає, що міське середовище має не лише підтримувати існуючі соціальні та культурні структури, а й створювати умови для їхнього безперервного розвитку. Місто повинно адаптуватися до змін і водночас зберігати свою ідентичність, сприяючи вдосконаленню людських здібностей і підвищенню якості життя. Щоб цей процес існував, мешканці стають співтворцями простору, активно формуючи його відповідно до своїх потреб і цінностей. Наші простори стануть імплементацією нашої віри в майбутнє свідомості громадян завтрашнього дня. Якщо Лесь Курбас казав, «Театр має бути таким, яким суспільство має бути завтра», то ми продовжимо цю тезу кажучи що міський простір має бути таким, яким суспільство буде завтра. Саме тому, наші міста мають рухати вперед саме громадяни/ки, а не вказівки зверху, бо тільки так, можна створити суспільство котре буде розвиватись, споглядати та покращуватись.
Інкременталізм, на смак, трохи дивний, багатьом людям буде складно уявити цю ідею покрокових змін після патерналістичних практик.
Інкрементальна імплементація
Інкрементальна імплементація — це покрокові зміни, де громада та професіонали/ки спільно спостерігають, як різні погляди на середовище формують міський простір, наприклад, вулицю.
Зліва бачимо приклад інкрементального підходу: місто використало конуси та фарбу для тимчасового позначення велодоріжок і дерев, спостерігало за використанням простору, а потім внесло зміни, перш ніж інвестувати значні кошти в перепланування. Інкрементальне впровадження дозволяє швидко створювати прототипи за низькою ціною, тестувати рішення та покращувати їх, зберігаючи можливість змін до фінальних витрат.
Приклад зі Львова: щоб скоротити шлях через пішохідний перехід, заради підвищення безпеки, міська рада вирішила не чекати фінансування для повної перебудови вулиці, а тимчасово встановила конуси, спостерігаючи, як таке планування працює на практиці.
Інкрементальне перепрофілювання
Про профілювання будівель, також зазначав Річард Сеннет у своєї книзі «Будувати і Жити: Етика міст». Він пише, що старі форми, тобто архітектурні будівлі, часто мають властивість працювати багатопрофільно відповідно того, що потребує середовище. При цьому сучасні будівлі зроблені заради однієї функції або конкретного призначення, що обмежує їхню гнучкість і адаптивність до змін у середовищі. Уявіть, що буде з сучасними офісами, паркінгами, торговими центрами, коли вони більше не знадобляться. Тому будівлі у старих міських районах, що змінили багато власників і функцій необхідно поступово модернізувати, а не зносити через невідповідність новим нормам. Перепрофілювання сприяє економії коштів, захисту довкілля та уникненню занедбаності міських просторів — що також корелюється з ідеєю Лінча. Адже таким чином, ми можемо підтримувати та стимулювати дискусії у соціумі, а також зберігати вже існуючі створені культурні структури.
Місто це людський простір, а не план для бюрократів
Поступові зміни дозволяють зосередити міське планування навколо реальних потреб жителів, а не патерналістичних ідей радянського минулого. Бо краще разом із мешканцями вирішити, куди поставити лавку, ніж чекати, поки лавка стане новим пам’ятником на честь відкриття проєкту: «За ініціативи мера Києва…». Надаючи місцевій громаді можливість брати участь у створенні свого середовища, що перетворює місто на динамічний простір, який живе, змінюється і підлаштовується під своїх мешканців, а не є статичною картою з лінійкою в руках планувальників. Це щось живе та свідоме — щось, про що писав Лінч. Таким чином, інкрементуючи підхід до нашого простору, захищаючи та розвиваючи його культуру, популяризуючи усвідомлення себе так і свого простору, українські міста можуть нарешті повернути собі автономію та дух співтворчості, відновлюючи зв’язок між простором і суспільством.
Джерела
- The Image Of The City, Kevin Lynch, 1960.
- Будувати і Жити: Етика міста, Річард Сеннет, 2018.
- What Does Incrementalism Actually Mean?, Andrew Price for Strong Towns, 2018.
- The power of growing incrementally, Charles Marohn for Strong Towns, 2017.
- What is the Incremental City?, juliakingat, 2013.
Редакторка/Редактори: Сніжана Мала
