Через події, що відбуваються у мусульманському суспільстві, ми маємо доволі спотворене уявлення про іслам і роль жінки у ньому. Яскравим прикладом цього слугує організація «Талібан» в Афганістані, яка обмежує права мусульманок. Споконвіку на теренах України представниками ісламу були кримські татари. Проте їхня філософія щодо місця жінки суттєво відрізняється від тієї, що поширена в арабських країнах. На відміну від багатьох інших мусульманських народів, кримськотатарські жінки історично мали відносно високий рівень свободи й брали участь у громадському житті.
Берегиня чи борчиня?
Традиційно кримськотатарське суспільство базувалося на патріархальних нормах, де жінки відігравали другорядну роль у суспільних процесах. Однак історія знає чимало прикладів їх активної участі у просвітницькій діяльності, правозахисному русі та національному відродженні. Попри обмеження, вони завжди знаходили способи впливати на життя громади та боротися за свої права. Саме ці прагнення й стали основою кримськотатарського фемінізму, який не просто відстоює свободи жінок, а історично є частиною руху за рівність і справедливість. У кримськотатарській культурі жінка була берегинею сім’ї: відповідала за виховання дітей, домашнє господарство та підтримання гармонії в родині. Однак її роль не обмежувалася лише домом — здебільшого вона брала активну участь у сільському господарстві, ремеслах і торгівлі. Особливо цікавим є те, що кримськотатарські жінки мали право на власність і були здатні керувати своїми фінансами. У традиційному суспільстві, наприклад, у ханський період, вони могли володіти землею, нерухомістю та навіть вести бізнес. У XV-XVIII століттях існували жінки-ремісниці, торговки та власниці караван-сараїв (торгових дворів).
Книга, а не кухня
На відміну від багатьох мусульманських народів XVII-XVIII століття, кримськотатарські жінки мали доступ до освіти. Ба більше, навчання заохочувалось, хоч і серед інтелігенції і знаті. У Кримському ханстві працювали жіночі медресе, де дівчата навчалися грамоті, Корану, історії та математиці. У 1783 році після того, як російська імперія загарбала Крим можливість навчання була дещо обмеженою. Новий ковток повітря вона набула в 2-й половині ХIX століття, завдяки Ісмаїлу Гаспринському, який намагався оновити і покращити освіту для мусульманських дівчат та підтримував рівність прав чоловіків та жінок. Сімʼя Ісмаїла також брала активну участь у розвитку жіночого просвітництва. До прикладу, сестра Гаспринського, Селіме Пембе-ханум Болатукова, відкрила першу школу для дівчат у 1894 році. Його донька, Шефіка Гаспринська, стала редакторкою журналу «Alem-i nisvan» («Світ жінок»). Цей часопис є першим спеціалізованим виданням для жінок у тюркському мусульманському світі. Його метою було висвітлення тем науки, виховання й рівноправ’я.
Політична активність кримськотатарських жінок
1917 рік був рясним на події та дозволив кримським «феміністкам» значно покращити становище. Після Лютневої революції та проголошення Кримської Народної Республіки, кримськотатарські жінки вперше здобули політичні права та стали повноправними членкинями суспільного життя. Наслідком першого жіночого мітингу, що відбувся у квітні того ж року, стало те, що вищезгадана Шефіка Гаспринська очолила жіночий мусульманський комітет. Згодом вона зініціювала створення «Виконавчого комітету мусульманок Криму». Кримчанки використовували момент на повну і долучалися до низки мусульманських заходів, де стали представницями півострова. А пізніше, в серпні, організували Центральний комітет мусульманських жінок, де головувала Ільхаміє Тохтар. Найбільше уваги у своїй діяльності вони приділяли соціальним та націоналістичним ідеям.
Варто додати, що підтримка чоловіків у піднесенні жіночого руху теж відіграла неабияку роль. Номан Челебіджихан, голова уряду Кримської Демократичної Республіки, та його соратники активно допомагали фінансово. До того ж була ухвалена низка реформ, одна з яких передбачала спільне богослужіння в мечетях.
У вересні в Києві відбувається Зʼїзд поневолених народів Росії, де серед представників Криму було аж три жінки: Еміне Шабарова, Ільхаміє Тохтар та Еміне Шабарова. Насправді це велика перемога, що стала ще одним досягненням феміністичного руху кримських татарок. Не зайвим згадати , що більшість делегатів були чоловіками. У матеріалах тогочасної газети «Народна воля» згадується про 5 жінок з-поміж 93 членів зʼїзду.
Опісля зʼїзду на теренах Криму організувалися національні установчі збори — Курултай. Саме тут жінки здобули право обирати представників органу влади. Курултай допоміг закріпити рівність чоловіків і жінок. Адже депутатський склад поповнився чотирма представницями, які стали 1/20 частиною від загальної кількості обранців. Кримські татарки стали першими серед мусульманок, кому надали право обирати і бути обраними. Пізніше на державному рівні гендерний паритет підтверджувався у 18 статті новоутвореної Кримської Народної Республіки.
Радянський період: емансипація чи примус?
У 20-х роках ХХ століття Радянський Союз остаточно узаконив рівність чоловіків та жінок. Проте це було зроблено радше в ідеологічних інтересах новоствореної держави. Фактично СРСР перекреслив усі здобутки кримських татарок і, наче зробив «жест доброї волі». Їхня рівність була не вибором, а ілюзією, навіть обовʼязком. Жінки повинні були працювати нарівні з чоловіками, але водночас залишалися відповідальними за виховання дітей і ведення домашнього господарства. Кримськотатарське суспільство, де раніше значну роль відігравали традиції та релігія, зіткнулося з примусовою радянізацією. У 1944 році розпочалася кривава сторінка в житті кримських татар. Після звинувачень у колабораціонізмі Радянський Союз масово і примусово депортував кримців до Середньої Азії, Сибіру й Уралу. Це докорінно змінило й життя жінок. Вони зазнали докорів з боку місцевих через «неправильне» сповідування ісламу, адже мали більш сучасний погляд на релігію, були більш волелюбними та шанували незалежність. Тому в депортації жінки тягли на собі безліч ролей. Поєднували роль берегинь домашнього вогнища, зберігали традиції та водночас плідно навчалися й працювали нарівні з чоловіками. У 1950-1980-х роках кримськотатарські жінки були учасницями руху за повернення народу до Криму: писали листи до радянського керівництва, збирали підписи, організовували нелегальні зустрічі.
Однією з найвідоміших активісток стала Айше Сеїтмуратова — історикиня, журналістка, правозахисниця. Вона займалася розповсюдженням інформації про репресії проти кримських татар, була учасницею міжнародних правозахисних ініціатив.
Жінки також брали участь у самвидаві — нелегальному розповсюдженні газет і журналів, у яких висвітлювали факти дискримінації кримських татар. Вони підтримували родини політвʼязнів, боролися за право говорити кримськотатарською мовою, навчати дітей рідної історії.
Голос свободи у часи окупації
Фемінізм у кримськотатарському суспільстві ХХІ століття розвивається на перетині національної боротьби, глобального руху за права жінок та впливу політичної ситуації в Криму. Якщо у ХХ столітті основною метою кримськотатарських жінок було виживання в умовах депортації та боротьби за повернення на Батьківщину, то в сучасних реаліях вони зіштовхуються з новими викликами. Особливо гостро питання фемінізму постало після окупації Криму Росією у 2014 році. Російська окупаційна влада посилює репресії проти активісток, які борються за права жінок і свободу кримськотатарського народу. Нині останнє виходить на перший план. Навесні 2014 року близько 12 тисяч жінок взяли участь в акції «Жінки Криму — за мир». Ще одна ініціатива, яку створив жіночий рух опору «Зла Мавка», пройшла в листопаді 2023 року на території окупованого Криму. Активістки з різних куточків півострова помадою лишали написи «Мавки дають відсіч». Цим невеличким, але сміливим кроком кримчанки продовжують боротися за рівність, за збереження культури та за майбутнє свого народу.
Джерела
- 106 років тому кримські татари хотіли створити «Кримську Швейцарію» з рівними правами для всіх (і для жінок теж). Але все зіпсували більшовики. Згадуємо коротку історію Кримської Народної Республіки. Бабель
- Фемінізм у кримськотатарському суспільстві: історія. Гендер в деталях.
- Восьме березня. Про права жінок в мусульманському світі, або з чого все почалось. Радио Куреш.
- Реєнт О. П., Андрусишин Б. І. ЗʼЇЗД ПОНЕВОЛЕНИХ НАРОДІВ (8-15 вересня 1917 р., 21-28 вересня н. ст.). Київ : Ін-т історії України НАН України, 1994. 70 с.
Редакторка/редактори: Богдана Гайнюк
