Досліджуємо історію виникнення у 1968 році Республіки Острів Роуз
10 хвилин
У дитинстві ми любили будувати халабуди — різні конструкції з покривал, крісел та подушок. Халабуда була приватним простором-схованкою від усього поганого. Схожу річ зробив Джорджіо Роза у 1968 році, коли посеред моря збудував бетонну «халабуду», яка «вийшла з-під контролю» і стала державою — Республікою Острів Роуз.
Ідея і дірка у міжнародному праві
Повоєнна Італія, 1950-ті роки, містечко Ріміні на узбережжі Адріатичного моря. Італійський інженер Джорджіо Роза багато працює на будівництві заводів та житла. Джорджіо переймався особистою свободою, некомпетентними політиками та загальною суспільно-політичною ситуацією в Італії. Він зневірився у Батьківщині та почав шукати куди б поїхати, щоб стати повністю вільним. Жодна держава світу Джорджіо не підійшла, бо як він казав: «Майже всі держави чіпляються за релігії та секти, а тому рано чи пізно вони підкорюють вас». Так чоловік придумав створити власну державу.
Державу всередині Італії він створити звичайно не міг, інакше це було б сепаратизмом. Але Ріміні має вихід до моря, а відповідно до міжнародного права 50-60-тих років на відстані 11-ти кілометрів закінчуються територіальні води Італії та починаються нейтральні води. Адріатичне море стало чудовим місцем для держави Джорджіо.
Початок будівництва
У 1957 році він почав думати як спорудити конструкцію у морі. Основні вимоги: має протистояти сильним хвилям, легка у транспортуванні від узбережжя Ріміні до певної точки посеред моря, проста і дешева у встановленні.
Після численних експериментів на суші Джорджіо придумав конструкцію. Порожні магістральні труби встановлюються вертикально, всередині них залиті бетоном стовпи, які сильно вдавлюються в дно і служать опорою для причалу та горизонтальної платформи. Так можна і державу будувати.
Ця конструкція коштувала для Джовані 100 мільйонів лір (сьогодні це близько 800 000 євро). Він знайшов кількох партнерів-інвесторів і почав будівництво на суші, яке тривало до 1964-го року.
Конструкцію спустили на воду в липні 1964 і подальше будівництво супроводжувалося суцільними труднощами. Проте, заборони місцевої влади, шторми та помилки у розрахунках не зупинили проєкт.
Незалежність
20 серпня 1967 року острів відкрився для публіки. Через рік, 1 травня 1968 року проголосив незалежність. Президентом став Джорджіо Роза.
Площа острова становила 400 м². Розташовувався він на 44° 10′ 48″ північної широти та 12° 36′ 00″ східної довготи. Був на відстані 11,6 кілометра (7,2 милі) від узбережжя Ріміні, тобто 500 метрів усередині міжнародних вод.
Острів став ідеальним місцем для відпочинку влітку. Тут були магазини, кафе-бар, ресторан, нічний клуб та пошта. Місцеві італійські газети «гуділи» про острів Роуз у годині їзди від Ріміні, а хвиля туристів мчала на відпочинок.
Ідея Джорджіо запрацювала. Острів Роуз мав мову, прапор, символи, уряд, власну пошту з марками та валюту.
Мовою була «есперанто» — штучно створена нейтральна міжнародна мова.
Прапор — три червоні рози, зображені на помаранчевому кольорі. Три червоні рози були й основним символом і гербом Республіки Острова Роуз.
Гімном стала композиція Ріхарда Вагнера «Chor der Norwegischen Matrosen» з першої сцени третьої дії «Летючого голландця».
Уряд складався з п’яти департаментів, розділених на відділи та офіси:
- президентський департамент (на чолі з Антоніо Малоссі);
- фінансовий департамент (Марія Альверньє);
- внутрішній департамент (Карло К’єрічі);
- департамент промисловості та торгівлі (Лучано Маркетті);
- відділ зв’язків (Лучано Моле);
- Департамент закордонних справ (Чезаріна Мецціні).
Валютою був «рос» (еквівалент 100 лір). Монет і банкнот не було, натомість використовували поштові марки.
Втручання Італії
Проголошення незалежності Острову Роуз відразу не сподобалась Італії. Регулярні перевезення морем і зростаючий туризм викликали дедалі більше занепокоєння з боку італійської поліції. Італійський уряд вважав, що Роуз — це просто схема для підвищення доходів від туристів без сплати відповідних податків. Невдовзі Італія наказала катерам патрулювати острів і не дозволяти нікому пришвартуватися. Це призвело до морської блокади острова.
Через 55 днів після проголошення незалежності, у вівторок 25 червня 1968 року о 7:00 ранку десяток катерів поліції оточили острів та захопили його без опору.
Потім був судовий пінг-понг і навіть спроби уряду Роуз здобути визнання через ООН та Європейської економічної спільноти (організація-попередниця ЄС), проте влада Італії була налаштована покінчити з цим і вирішила знести конструкцію острова.11 лютого 1969 року водолази військово морських сил Італії замінували стовпи. Острів витримав перший вибух і навіть через два дні другий. Напівзруйновану конструкцію 26 лютого 1969 року затопив шторм. Це була незалежність одного літа.
Президент і засновник острова Джорджіо Роза працював підприємцем та викладачем, насолоджувався старістю і помер у березні 2017 року у віці 92 років у Болоньї.
Мікронація та міжнародне визнання держави
Республіка Острову Роуз була «мікронацією». Це утворення, яке претендує на статус незалежної та суверенної держави, але чий суверенітет не визнається міжнародною спільнотою (широким колом держав).
Хоч і Острів Роуз мав нібито усі ознаки держави, проте ключовими перепонами до визнання були:
- відсутність постійних громадян-мешканців (на острові постійно жило 1-2 людини);
- наявність території (штучно створені платформи, насипи тощо наразі не визнаються територією, на якій може існувати окрема держава).
Також обʼєднання було створене однією особою або малою групою осіб, що є однією з ознак мікронації.
Класне кіно про історію остову Роуз
У 2020 році NETFLIX та режисер Сідні Сібілія випустили італійський комедійно-драматичний фільм «Острів Троянд». Реальна історія дещо романтизована та місцями викривлена, втім це не настільки суттєво. На вас чекає атмосфера 60-тих, гумор, красиві кадри, класні актори та щире прагнення Джованні до повної свободи.
Ця публікація розроблена ГО “ЙОДА” за підтримки Міжнародної фундації виборчих систем (IFES), Агентства США з міжнародного розвитку (USAID), Міністерства міжнародних справ Канади та британської допомоги від уряду Великої Британії. Будь-які думки, викладені у цій публікації, належать “ГО ЙОДА” і не обов’язково відображають погляди USAID, урядів США, Канади або Великої Британії.
