В 2018 році сотні жіночих правозахисних організацій із 18 країн закликали уряди підтримати глобальну заборону сурогатного материнства на 73-й сесії Генасамблеї ООН і припинити фінансування установ, що сприяють його легалізації. Учасники NordicModelNow! — британської кампанії із захисту прав секс-працівниць зазначають, що оренда матки є формою репродуктивної експлуатації жінок і переконані, «альтруїстичного сурогатного материнства» не існує.
Досвід Азії
До 2015 року центром «репродуктивного туризму» були країни Азії: В Індії, Таїланді, Непалі й Камбоджі сурогатство активно використовували іноземні пари, але після випадків, коли ті відмовлялися від дітей або сурогатні матері залишалися без захисту, уряди заборонили комерційну практику, дозволивши лише альтруїстичну для громадян. Загалом заборони стали відповіддю на відсутність регулювання та зростання етичних і правових ризиків.
Досвід Європи
Сурогатне материнство заборонене у Франції, де вважають, що дитина не може бути об’єктом контракту, а тіло жінки — предметом комерційної угоди. У Німеччині та Іспанії заборона обґрунтована захистом гідности жінки: держава прагне уникнути експлуатації, особливо вразливих груп. В Італії сурогатне материнство прирівнюють до торгівлі людьми, що карається кримінально. У Швейцарії воно вважається таким, що суперечить публічному порядку й моральним засадам суспільства. Шведський уряд утримується від легалізації, оскільки переконаний, що жінка може погодитися на сурогатне материнство не з власної волі, а через тиск обставин.
Досвід України
Як пише журналістка та перекладачка Клаудія Бетіоль, сьогодні Україна поза конкуренцією є головним центром сурогатного материнства, що приваблює іноземців безвізовим режимом, низькими цінами й відсутністю заборон. Приватні клініки та агентства активно пропонують ці послуги, підживлюючи «туризм оренди матки». Значна частина ринку залишається в тіні.
Більшість експертів погоджуються: українок штовхає в сурогатне материнство бідність, адже воно оплачується втричі більше за медіанну зарплатню (≈300 доларів/міс.). Водночас компенсація сурогатній матері (≈11,5–13 тис. доларів) залишається вкрай низькою, а послуга вигідна іноземним парам (30–50 тис. доларів — лише п’ята частина її вартості в США та інших країнах).
Адвокатка Дарина Васильєва зазначає, що сурогатство в Україні практично не регулюється: достатньо лише медичних показань і стандартного пакету документів. Жодних додаткових дозволів не потрібно — навіть для іноземців. Закон більше зосереджений на технічних аспектах процедури й оформленні народження, ніж на захисті прав учасників процесу. Закон також не регулює зміст договору з сурогатною матір’ю — сторони самі визначають умови. Після народження достатньо просто зареєструвати дитину — жодних судів чи усиновлення не потрібно.
Генетичний зв’язок дитини із замовниками (гестаційне сурогаство) використовується як аргумент для легалізації цієї практики, знеособлюючи сурогатну матір, яка формально не має жодного стосунку до дитини. Україна продовжує приваблювати охочих «замовити» біологічно рідну дитину без складних правових бар’єрів.
Споріднена тема — донорство яйцеклітин, зокрема його реалії та ризики в Україні, які фінська письменниця Софі Оксанен змальовує у своєму романі «Собачий майданчик». В основі сюжету — жінки з «вугільних» регіонів України 2000-х, чиє тіло має лише комерційну цінність, визначену євгенічними запитами іноземних клієнтів. Символічна й назва роману, адже цей ринок більше схожий на селекцію «породистих» тварин.
Однак чи може бути сурогатне материнство репродуктивним «вибором»?
Американська філософка Елізабет Андерсон у праці «Чи є жіноча репродуктивна функція товаром?» заперечує ідею репродуктивного «вибору», наголошуючи, що вагітність не може бути відчуженою працею. Вона підкреслює, що народження дитини — унікальний процес, а його трактування як «роботи» знецінює емоційну складову вагітності й материнства (Anderson, 1990). Цю думку розвивають інші авторки та автори стверджуючи, що такі договори медикалізують жіноче тіло, принижують гідність і суперечать самій природі жінки (Олександра Егерт, ЮРФЕМ, 2020).
Журналістка та співзасновниця правової реформи Justice for Woman Джулі Біндел каже:
«Жінки вимушені бути «добрими» та жертвувати собою заради інших. Вагітність —- це серйозне завдання, а сурогатне материнство може спричинити ускладнення та нести ризики для здоров’я».
Джулі порушує питання: Чому так багато людей вважають, що будь-хто має «право» на власну біологічну дитину?
Сурогатне материнство — це соціальна проблема комерціалізації жіночого тіла та захисту прав дітей. Відповідальність за неї несуть не лише держави, а й медичні бізнеси, що наживаються на вразливості сурогатних матерів та донорок. З іншого боку, заборона цієї практики не розв’язує проблему, адже фінансові труднощі штовхатимуть жінок до тіньових угод. Особливо гострим є питання захисту дітей у країнах, де сурогатство функціює нелегально.
Редакторка: Анастасія Перепеличенко
