Квір-кіно: андеграунд, який став мейнстримом

Виникнення квір-репрезентації на великому екрані



Від Енді Воргола у 60-х до сучасної Селін Ск’ямми — квір-кіно не обмежується часом чи країною. Таке кіно є частиною боротьби за рівноправність ЛГБТКІА+ людей. Квір-стрічки стикалися з цензурою, упередженнями та забороною. 

Пройшло багато десятиліть, аби режисери могли вільно зображати квір-особистостей на великому екрані без кліше та знущань.  Проте  вони робили це завуальовано, тому довгий час квір-кіно асоціювалося з авангардом. Але після виходу «Горбатої гори» Енга Лі та її номінацій на престижні премії квір-фільми змінили курс із незалежного кіно на мейнстрим, який зміг досягти можливості відкрито зображати гомосексуальність.

Перший фільм про геїв

До того як ЛГБТКАІ+ стрічки почали отримувати «Оскар» («Місячне сяйво» та «Все завжди й водночас») і стали популярною та невіддільною частиною сучасного кіно, квір-фільми пройшли багато нелегких етапів. Все почалося ще з далекого 1894 року, коли вийшов 17-секундний «Експериментальний звуковий фільм Діксона», де показано танець між двома чоловіками. Стрічку вважають зародженнямквір-фільмів. Ця думка закріпилася після того як історик кіно та ЛГБТКАІ+ активіст Віто Руссо стверджував це у своїй роботі «Целулоїдна шафа». Хоча немає вагомих аргументів, що фільм має гомосексуальний підтекст, проте саме його вважають першим, де зображені геї. Отже, з кінця 19 століття одразу з виникненням кінематографа починається й ера квір-кіно.


Гей — стереотипний стьоб

Німе кіно 1910-1920-х років не ігнорувало квір-персонажів, проте геїв зображували з купою гендерних стереотипів на кшталт манірності та тендітності. Герої могли мати «жіночі» професії: перукар, кравець тощо. У фільмах тих років «слабкий» чоловік був об’єктом для насмішки. Це стосувалося багатьох відомих стрічок. Наприклад, у фільмі Чарлі Чапліна «Жінка» використано «кросдресинг», де герой Чапліна переодягається в жіночий одяг, а «витонченість» персонажа викликає в аудиторії сміх. У той час, коли Голлівуд не в найкращий спосіб змальовував квір-героїв, німецьке кіно з драмою «Не такий як усі» позитивно та співчутливо  показувало протагоніста-гея, аби декриміналізувати сексуальні стосунки між чоловіками.

Кадр із фільму «Жінка» (1915) реж. Чарлі Чаплін. Джерело: imdb.com

Антагоністи — замасковані геї

Виробництво голлівудських фільмів у 1930-х роках значно обмежила цензура — «Кодекс Гейса». Він  забороняв пристрасні поцілунки, ненормативну лексику, оголеність та гомосексуальність. Після цього ЛГБТКАІ+ персонажів показували під іншою оптикою. Якщо в еру німого кіно геїв зображали як посміховиськ, то у часи «Кодексу Гейса» квір-персонажів перетворили на загрозу. Це трапляється  в «Мотузці» Альфреда Гічкока, де між двома головними героями-вбивцями простежують щось більше, аніж проста дружба. Окрім створення лиходіїв існував «квір-кодінг» — практика, яка завуальовано репрезентувала квір-ідентичність за допомогою стереотипних рис. Не відходимо далеко від творчості Гічкока 40-х років: у трилері «Ребекка» один із персонажів, Джек,  вирізняється кокетливістю та чарівністю, завдяки чому можна припустити, що він є ЛГБТКАІ+ персонажем. «Квір-кодінг» навіть використовувала у своїх мультфільмах студія «Дісней»: Урсула з «Русалоньки» та Джафар з «Аладдіну» були абсолютними антагоністами з рисами, що відображають квір-стереотипи.


Гомосексуальність поза Голлівудом

Гей-тематика притаманна не тільки Голлівуду — авангардні стрічки Енді Воргола та Кеннета Енгера, роботи італійських режисерів Федеріко Фелліні та П’єра Паоло Пазоліні, а також  японська «Похоронна процесія троянд» Тошіо Мацумото порушували квір-питання. На відміну від Голлівуду, андеграундні європейські та азійські кінострічки відкрито просякнуті гомоеротизмом, що прямо демонструє сексуальність персонажів.


Трагічна доля квір-персонажів

Після відмови у 1968 році від «Кодекса Гейса» та Стоунволлських бунтів 1969 року почався справжній підйом квір-фільмів. У 1970-х американська культура почала лояльніше ставитися до ЛГБТКАІ+, завдяки започаткуванню боротьби за права геїв, сексуальної революції та феміністичному руху і, як наслідок, ми отримали «Хлопці в групі». Фільм Вільяма Фрідкіна повністю сфокусований на геях і гей-житті. Хоча стрічка не оминула критику, яка вказувала на розчарованих та схильних до самогубства гей-персонажів, все ж ця робота дала поштовх до прямого зображення гомосексуальності на голлівудському екрані. Багато значив і «Собачий полудень», який не тільки зображував гея та його трансгендерну дружину, а й поклав початок тенденції цисгендерним акторам виконувати ролі трансперсонажів. У той час геї в кіно походили на приречених на страждання і смерть. Багато квір-персонажів або закінчили життя самогубством, або їх вбивали.


Ексцентричні та театральні квір-фільми

Кемп-кіно — ще одна знакова частина квір-фільмів, яка просочена гротеском, вульгарністю й естетикою. У гру вступили такі режисери як Джим Шерман та Джон Вотерс. Культова стрічка «Шоу жахів Роккі Горрора» — апогей самовираження квір-спільноти. Яскравий макіяж, панчохи, тугий корсет у злитті з артистичністю, грайливістю і фліртом — такий рецепт Френка ен Фертера, трансвестита з далекої планети Транссексуалії. Він став справжнім ідолом квір-кіно, а разом з тим і квір-культури. Френк не просто повідомляє у пісенному вигляді, що він трансвестит. Ба більше, він співає це голосно та гордо. Інший режисер Джон Вотерс теж не поступається гротескністю — навпаки, фільмам режисера притаманний бруд (в усіх видах), оголеність і нецензурна лексика. Його «Рожевих Фламінго» достатньо для перегляду, аби пізнати весь жах і водночас сатиру та бурлеск творчості режисера. «Експресивність» — ось без чого б не існували кемп-фільми.

Кадр із фільму «Рожеві Фламінго» (1972) реж. Джон Вотерс. Джерело: imdb.com

Революційна нова «квір»-хвиля

90-ті роки у незалежному кінематографі не були б наповненими без стрімкої «Нової “квір“-хвилі». Це поняття вперше ввела Б. Рубай Річ, яка назвала так сегмент фільмів, що радикально, енергійно та провокативно порушувало питання квір-ідентичності. Передумовою такого напряму була криза СНІДу, через що загострилася гомофобія. Молоді незалежні режисери (Грегг Аракі, Дерек Джарман, Гас Ван Сент) знімали малобюджетні фільми, в яких ядро — виклик стереотипності та багатогранне зображення квір-персонажів незалежно від раси та соціального класу. Головними героями були підлітки, волоцюги, богема. На екрані з’явився незвичний образ гомосексуала, який не розкривав «милого, манірного гея», а міг навіть викликати дискомфорт та шок (бо глядач просто не звик до такого). Фільми нової квір-хвилі демонстрували не тільки на квір-фестивалях, а й на провідному «Санденс», що поступово викликало інтерес до такого кіно не тільки у критиків, а й пересічного глядача. Нова «квір»-хвиля дала поштовх  для режисерів 2000-х випускати фільми з автентичним зображенням гея.


Сучасне квір-кіно

В останні роки квір-фільми набули іншого, на щастя, позитивного значення на екрані. Завдяки «Горбатій Горі» почалися зміни в пóказі  гомосексуальності в кіно, нормою стало демонструвати одностатеві стосунки, а також робити таких персонажів головними героями.  За цей час ми побачили прем’єри купи успішних стрічок по всьому світу: «Місячне сяйво», «Назви мене своїм ім’ям», «Портрет дівчини у вогні», «У руках пса». Тепер показ гомосексуальності не є табу. Квір-кіно пройшло через безжальну цензуру, глузування, «квір-кодінг», але все ж здобуло своє місце під сонцем. Тепер це не просто мейнстрим, який набирає велику кількість прихильників та одержує премії. Такі фільми доводять, що квір-спільнота заслуговує на гідну  репрезентацію та прийняття.


Авторка: Олександра Колосовська

Вам може сподобатись!