Драбина участі: шлях від ілюзії до реальної демократії

Про розвиток громадянської участі і забезпечення принципу влади народу у демократії.


Громадянська участь — один із найважливіших принципів демократії, завдяки якому громадяни отримують реальний вплив на політику. Чим більше в державі розвинена громадська участь, тим більше політика відповідає очікуванням виборців, а отже — влада належить народу. 

Щоб держава і суспільство розвинули громадянську участь необхідні зусилля як громадян, так і представників/ць влади. Громадяни повинні вимагати й не давати дурити себе, а представники влади — йти назустріч вимогам та розвитку громадянській участі. 

Щоб зрозуміти як розвивається громадянська участь розповідаємо про «Драбину участі» Шеррі Арнстайн.


Драбина

Стаття «Драбина громадянської участі» американської дослідниці Шеррі Арнстайн у 1969 році одразу стала популярною та впливовою ідеєю у сфері досліджень демократичної громадянської участі. 

Головна теза Шеррі полягає в тому, що участь громадян = влада громадян. Крім цього участь громадян передбачає перерозподіл влади. Тобто, влада не належить владним особам повністю, як у тоталітаризмі. У демократії частина влади у формі грошей або повноважень щодо прийняття рішень переходить до громадян. 

Натомість відсутність розподілу влади і «псевдоучасть» громадян «дозволяє владним особам стверджувати, що всі сторони були враховані, але дає можливість лише деяким із цих сторін отримати вигоду. Це підтримує статус-кво» — стверджує Шеррі Арнстайн.

«Драбина участі» має 3 етапи з 8 ступенями. Далі розглянемо кожен з етапів. 


Етап 1 — Неучасть (жодної влади громадян)

Маніпуляція 

Коли представники влади створюють для громадян ілюзію участі. Вони створюють, наприклад, консультативні комітети, які начебто надають громадянам владу і вплив на прийняття рішень. Проте насправді громадяни не мають жодного впливу і лише забезпечують підтримку політиків чи їх інформаційних кампаній. 

Терапія

Коли представники влади створюють програми «псевдоучасті», які намагаються переконати громадян, що саме вони є проблемою. Хоча насправді проблеми полягають у політиках та неефективній роботі інституцій. На цьому ступені громадяни борються з наслідками проблем, а не з їх причинами. 


Етап 2 — Ступені токенізму (фальшива влада)

Інформування 

Коли представники влади проводять виключно односторонню комунікацію з громадянами без зворотного звʼязку. Наприклад, уникають відповідей на запити, не інформують про результати звернень, або ж влаштовують пресконференції без можливості поставити будь-яке запитання й отримати вичерпну відповідь. Або надають громадянам лише поверхневу інформацію, яка зазвичай не несе цінності.

Консультація

Коли між представниками влади та громадянами вже існують  консультаційні процеси, проте вони все ще є удаваними. Насамперед через те, що немає жодних гарантій, що проблеми громадян висловлені на громадських слуханнях будуть реально взяті до уваги та вирішені. А представники влади на цьому ступені сприймають людей як статистичні дані «для галочки», а слухання — як нагоду для підсилення образу «я з народом». 

Розміщення 

Коли з метою заспокоєння, громадянам надають обмежений доступ до впливу на політичні процеси, а участь є символічною. Громадян залучають до рад чи комісій, аби показати, що вони були залучені. Представники влади можуть залучити до громадської ради при міністерстві кількох «гідних бідняків», які презентуватимуть громаду і матимуть можливість висловлюватися. Проте, реально впливу в них не буде, бо більшість у раді складають владні еліти.


Етап 3 — Участь громадян (фактична влада)

Партнерство 

Коли між громадянами та представниками влади стирається принцип «ми — вони», а зʼявляється взаємосприйняття як партнерів. Коли між ними зʼявляються переговори, які дозволяють громадянам домовитися про кращі угоди, накладати вето на рішення, ділитися фінансуванням або висувати запити, які принаймні частково виконуються. Це перший ступені, коли влада реально перерозподіляється і належить народу, а не лише представникам влади. Проте, авторка моделі «Драбина участі» зазначає, що партнерство народжується зазвичай завдяки ініціативі громадян через протести, кампанії та громадські організації.

Делегована влада

Коли частина повноважень щодо фінансування, управління чи контролю делегована громадянам, громадським обʼєднанням чи корпораціям, які керують певною програмою громади. За словами дослідниці Арнштейн: «На цьому рівні драбина збільшується до точки, коли в руках громадян важливі карти, для забезпечення підзвітності програми перед ними. Щоб вирішити розбіжності, представники влади повинні почати процес переговорів, аніж реагувати на тиск з іншого боку».

Громадянський контроль

Найвищий ступінь участі, коли громадяни мають вирішальне слово у процесі прийняття рішень. За Арнштейн він виникає, коли «жителі можуть керувати програмою чи установою, повністю відповідати за політику та управлінські аспекти, а також мати можливість домовитися про умови, за яких «сторонні» можуть змінити їх». Громадянський контроль реалізований якісно, коли, наприклад,  державне фінансування надходить безпосередньо до громадської організації, а організація самостійно вирішує як розподілити фінансування.


Коли ви натрапите на якусь консультативну раду, комісію чи дорадчий орган — перевірте його крізь призму «драбини участі». Це справжній інструмент участі чи просто маніпуляція представника/ці влади. 


Ця публікація розроблена ГО “ЙОДА” за підтримки Міжнародної фундації виборчих систем (IFES), Агентства США з міжнародного розвитку (USAID), Міністерства міжнародних справ Канади та британської допомоги від уряду Великої Британії. Будь-які думки, викладені у цій публікації, належать “ГО ЙОДА” і не обов’язково відображають погляди USAID, урядів США, Канади або Великої Британії.
Вам може сподобатись!

Коли і яким буде мир?

Базові концепції миру. Основні компоненти та теорії досягнення миру.