Кулінарні маніфести, або їжа як форма політичного висловлювання

Як мисткині й митці говорять про колоніалізм, памʼять, фемінізм та екологію, готуючи.



Як перетворити обід на мистецько-політичне висловлювання?

Кухня — простір обміну знаннями, цікавостями, новими ідеями, а також взаємодії з природою. За спільним столом ми вибудовуємо відносини, соціальні структури, возз’єднуємося з корінням. Митці й мисткині використовують ці особливості їжі та ритуалів, повʼязаних з нею, щоб досліджувати глобальніші питання та говорити на соціально важливі теми, від екології до колоніалізму. Про приклади кулінарно-мистецьких проєктів розповідаємо в каруселі.

Коли ми згадуємо процес приготування їжі як мистецтво, зазвичай йдеться про майстерність, з якою створена страва, її візуальну красу та смак. Проте їжа та ритуали, що з нею пов’язані, мають не лише естетичне значення у нашій культурі. 

Як щоденний ритуал може бути мистецтвом?

Такі звичні для нас дії, як приготування їжі, можуть стати витвором мистецтва у формі хепенінгів та перформансів із присутністю публіки. Митці й мисткині привертають увагу до процесу готування, деконструюють його, підкреслюють аспекти, які ми приймаємо за належне. 

Різниця між їжею як рутиною та їжею як мистецьким актом така ж, як між зарисовками, які ми робимо в блокноті під час телефонної розмови та рисунками Матісса.

Still Life with Compote, Apples and Oranges, Henri Matisse, 1899, The Cone Collection, Baltimore Museum of Art.

Їжа як носій памʼяті

Ритуали готування та приймання їжі тісно повʼязані з памʼяттю. По-перше, за спільним столом ми святкуємо важливі події, проводимо основні обряди переходу: народження дитини, закінчення школи, одруження та навіть смерть. По-друге, ці ритуали універсальні й стосуються усіх часів та місць. Те, що і як їли наші предки, може розповісти нам багато про їхній побут, надати нам почуття звʼязку з корінням. 

«Ви ніколи не буваєте на самоті, коли їсте. Ваші смакові рецептори пов’язані з довгою низкою спогадів і знань про їжу, які передавалися поколіннями у сім’ях, спільнотах тана цілих континентах» — пишуть засновники кулінарно-мистецького проєкту Studio Olafur Eliasson Kitchen шеф-кухарка Вікторія Еліасдоттір та художник Олафур Еліассон у своєму маніфесті. 

Головним прикладом звʼязку їжі з памʼяттю для нас є Голодомор. Лія та Андрій Достлєві в серії «Мені досі соромно викидати їжу. Бабуся розповідала мені про Голодомор» дослідили згадане в назві почуття сорому в формі колажів з відбитків продуктів, які їм доводилося викинути. У цьому випадку їжа є реліквією травматичних подій та спогадів, слідів яких у фізичному просторі не залишилось.

Книга «Мені досі соромно викидати їжу. Бабуся розповідала мені про Голодомор».  Андрій Достлєв, Лія Достлєва. Видавництво «Родовід».

Їжа як простір незалежності

Їжа, яку зазвичай ми сприймаємо як політично нейтральну, насправді глибоко повʼязана з історією колоніалізму. Вона була простором незалежності та самостійності для колонізованих народів, але водночас й однією з рис, що відділяли «цивілізованих» колонізаторів від «дикого» корінного населення. 

Європейці вірили, що вони мають краще (бо біле і здоровіше) тіло, ніж, наприклад, народи Південної Америки, саме через їжу. Щоб не стати схожими на аборигенів, колонізатори їли «правильні», дорожчі продукти, залишаючи місцевим жителям дешеві овочі, злаки та трави. 

Про це пише дослідниця Ребека Ерл у праці «The Body of the Conquistador: Food, Race and the Colonial Experience in Spanish America, 1492-1700».

Earle, R. (2012). The Body of the Conquistador: Food, Race and the Colonial Experience in Spanish America, 1492-1700. Cambridge: Cambridge University Press.
Фото: https://lithub.com/author/rebeccaearle

Мисткиня Енналі Девіс з Барбадосу розповідає про британський колоніалізм за допомогою чаю. В проєкті «(bush) Tea Services» («(кущові) Чайні набори») Девіс створила сервіз з решток посуду колишніх власників цукрової плантації (якою тепер керує родина художниці) та їхніх рабів. У цьому сервізі мисткиня подає чай, зварений з листя диких рослин (кущів). На Барбадосі британські плантатори відводили невелику частину гірших, необроблених ділянок землі між полями невільникам, щоб ті вирощували їжу для себе. Невипадково, багато трав, що ростуть на цих ділянках сьогодні, є їстівними або мають медичне застосування. Невільники використовували їх для лікування безсоння, розладів шлунку, переривання вагітності тощо.


Їжа як «сполучник»

Спільне приготування й приймання їжі — це ритуали розподілу ресурсів, прояву турботи і водночас налагодження контакту, як з іншими людьми, так і з природою. Коли ми купуємо або вирощуємо продукти для страви, ми беремо участь в екосистемі й напряму взаємодіємо з нею. Запрошуючи до спільного столу знайомих, родину або сусідів, ми створюємо простір для спілкування та будуємо спільноту. 

Рік тому мексиканська художня група Co.Merr створила проєкт La Escuela del Fogón (Школа вогнища) присвячений політичності буденного — кулінарним досвідам повʼязаним з громадськими рухами в Північній та Південній Америках. Митці поєднали ідею кухні як простору передачі знань — школи з аналізом методологій протестів. Спільне готування у їхньому розумінні є процесом, що генерує соціальні зміни, надихає на нові ідеї й спілкування.

«Ідея [цього проєкту] випливає з мого феміністичного мислення. Це дуже жіноча компіляція, що ґрунтується на силі кулінарії та усієї домашньої сфери життя. В рамках цієї ідеї, що стосується спершу сімʼї, а згодом й соціальних рухів, ми можемо зрозуміти роль політики в побуті» — каже учасниця Co.Merr Деа Лопез. 

Схожий проєкт вигадала у 2011 році американська мисткиня і шеф-кухарка Джулієтт Дельвенталь, перебуваючи на художній резиденції в Варшаві. На території Центру сучасного мистецтва Замок Уяздовський художниця побудувала піч для хліба та піци й посадила пермакультурний (тобто такий, що не шкодить місцевій екосистемі) город. Дельвенталь хотіла, щоб це місце стало простором, де люди могли б зустрічатися з митцями й мисткинями, вести відкритий, егалітарний діалог про культуру.

Пічка Джулієтт Дельвенталь. Фото: Centrum Sztuki Współczesnej Zamek Ujazdowski

Кулінарну практику Дельвенталь продовжила у 2022 році кухарка Мішель Вудз з Бельгії. Її артрезиденція почалася 25 лютого. У перші місяці повномасштабної війни Центр сучасного мистецтва приймав українських митців і мисткинь. Вудз готувала для них. Кухарку зацікавила роль, яку їжа має в часи кризи: її дефіцит з одного боку та її сила обʼєднувати людей з іншого. На основі отриманого досвіду та рецептів Вудз створила публікацію (cheapish) Bulk Cooking for All ((дешеве) Приготування великої кількості їжі для всіх).

Обкладинка публікації Мішель Вудз «Bulk Cooking for All»

Авторка: Катерина Шило

Редакторка: Дарія Каплій

Матеріал створено за грантової підтримки.

Вам може сподобатись!