І звідки він взявся
8 хвилин
Ну, залежить від визначення
Вважається, що «кіч» як явище народився разом з середнім класом та розвитком урбанізації наприкінці 19-го століття в середовищі мюнхенських арт-дилерів. Так називали дешеві популярні предмети, які імітували справжні витвори мистецтва. Картини в «золотих» рамах для вітальні, статуетки-янголятка в сервантик тощо. Тобто, копіювання чи наслідування об’єктів, які вважатися «добрим смаком». Попит на кіч зростав, як і прибутки тих, хто його виробляв.
Згодом поняття розширюється і вже в 20-му столітті йдеться не лише про речі. Кіч стає частиною масової культури і зачіпає всі форми мистецтва та сфери життя, зокрема політику чи спорт.
Чеський теоретик мистецтва Томаш Кулка пише, що «кіч» легше описати, ніж дати визначення і пропонує три ознаки:
Зображення прекрасного чи емоційно зарядженого предмета.Йдеться, передусім, про базові емоції, про певні сентименти. Ось, ви бачите, скажімо, полотно, на якому красива дитина чи милий песик — це розчулює. Чи, скажімо, універсальні теми: любов, сім’я тощо.
«Кіч зворушує до сліз. Перша сльоза каже: — Як це чудово — діти, що біжать по газону!
Друга сльоза каже: — Як це чудово — розчулитися разом з усім людством, дивлячись, як діти біжать по газону!
Лише ця друга сльоза робить кіч кічем».
(Мілан Кундера)
Зображуваний предмет можна миттєво та легко впізнати.
Наприклад, заходить чоловік у музейний простір і бачить картину з лісом та ведмежатами. Йому класно, він розуміє цей сюжет, «це як у житті».
Кіч не збагачує суттєво асоціації споживачів, пов’язані із зображеним предметом.
Тут повернемось до цього мужчини і «Ранку в сосновому лісі». Він споглядає, впізнає об’єкти. Можливо, визнає, що це майстерно та гарно. Але з ним не трапився катарсис, не стався трансформуючий досвід чи принаймні рефлексія. Його уявлення про світ не змінились.
Звичайно, не лише Кулка досліджував кіч. Наприклад, Герман Брох дав етичне трактування. На його думку, основна проблема у тому, що кіч підміняв етику естетикою. Якщо простіше — маскував відсутність змісту привабливою формою. Кіч створює відчуття комфорту, чи-то «сонної» безпеки.
Немає нічого дивного у критиці чи певному остраху цього явища на початку 20-го століття. Кіч — дієвий інструмент у руках тоталітарних режимів. Кундера в «Нестерпній легкості буття» теж, до речі, писав про це:«У суспільстві, де співіснують різні політичні напрямки, а отже, їхній вплив взаємно виключається або обмежується, ми можемо ще якось порятуватися від інквізиції кічу; особистість може зберегти свою індивідуальність, художник — творити несподіваний твір. Але там, де один політичний рух має необмежену владу, ми вмить опиняємося в імперії тоталітарного кічу. Якщо я кажу “тоталітарного”, це означає: усе, що порушує кіч, викидається з життя: будь-який прояв індивідуалізму (бо всяка відмінність — це плювок в обличчя усміхненого братства), будь-який сумнів (бо той, хто почне сумніватися в чомусь дрібному, закінчить сумнівами щодо самого життя), іронія (бо в імперії кічу треба до всього ставитись якомога серйозніше), і мати, котра залишила сім’ю, або чоловік, котрий віддає перевагу чоловікам, а не жінкам, і тим самим ставить під загрозу священний лозунг “любіть одне одного і розмножуйтесь”. Із цієї точки зору ми можемо вважати так званий гулаг за своєрідну гігієнічну яму, до якої тоталітарний кіч скидає свої відходи».
Ще дещо
- Також кіч характерний для колоніалізму. Адже колонізатори привласнюють, скажімо, артефакти інших культур. Роблять їх умисно красивими, екзотичними, сувенірними. Це штучне творення автентики, яка не відповідає дійсності. Сюди відносимо карикатурні образи українців\ок: гопак з піснями-танцями тощо, які народились у СРСР.
- Проте, кіч допомагає зрозуміти іншого. Українська дослідниця Тетяна Гундорова, наводить в приклад «Євробачення» і загалом пише, що кіч «полегшує сприйняття «інакшого» для імігрантів, туристів, поліетнічних спільнот, оскільки адаптує «інакшість» і ретранслює її у формах, емоційно зрозумілих і прийнятних для більшості».
Ця публікація розроблена ГО “ЙОДА” за підтримки Міжнародної фундації виборчих систем (IFES), Агентства США з міжнародного розвитку (USAID), Міністерства міжнародних справ Канади та британської допомоги від уряду Великої Британії. Будь-які думки, викладені у цій публікації, належать “ГО ЙОДА” і не обов’язково відображають погляди USAID, урядів США, Канади або Великої Британії.
