Проблема національного самовизначення не втрачала актуальности протягом усієї української історії, але вона досі не опрацьована сповна.
Питання ґрунту — маленький складник проблеми національної ідентичности та нації загалом. Ця тема нині пече нам, бо українці чіпляються кігтями й зубами за свою культуру в час, коли її намагаються знищити.
Трохи про національну ідентичність
Національна ідентичність — це ототожнення себе з національною спільнотою на основі емоційного зв’язку, що виникає у результаті сформованої системи уявлень щодо традицій, культури, мови, політики, а також прийняття групових норм і цінностей. Національне самовизначення стосується здебільшого приватного досвіду, подекуди громадянство, самоідентифікація та національність різняться і це цілком нормально, тому що паспорт українці отримують у чотирнадцять років, натомість пошуки ідентичности можуть тривати все життя. Наприклад, дослідження Інституту соціології НАН України (2020 рік) показало, що близько 40% українців ще шукають свою ідентичність, 61,7% вважають себе громадянами України, проте 3,4% опитаних уважали себе громадянами Радянського Союзу. Дослідження ґрунтовне, до того ж мало не єдине на цю тему, проте національна самобутність — питання особистого зв’язку зі своїм народом, і ототожнювати його з громадянством недоречно. Підтвердженням цього можна вважати феномен діаспоріанства. Декілька поколінь українців, що виїхали у минулому столітті до США, привезли з собою у валізі трохи українства, і навіть їхні діти та внуки не забули свого коріння, про що свідчить активна підтримка та допомога нашої діаспори у боротьбі з росіянами.
Виміри «ґрунту»
«Ґрунт» (національний ґрунт) — це зв’язок не лише з Батьківщиною, а й із рідною землею, тобто малою батьківщиною. Назва має вимір і фізичний, і філософський, проте остаточного визначення немає, тому що проблема не має достатньої наукової бази. Визначальним є філософський вимір, позаяк фізичний зв’язок з малою батьківщиною ми встановлюємо легше і формуємо ще в дитинстві. Виховання, оточення, культурний клімат та освіта — фактори, що впливають на формування «ґрунту». Це, як національна ідентичність, приватне відчуття вкорінености, стійкости та впевнености.
Ніколь Фернандес у 2020 році опублікував працю на тему «Constructing National Identity Through Galician Homeland Tourism» (Конструювання національної ідентичности через галісійськийвітчизняний туризм). У ньому йдеться про галісійців (Галісія — автономна спільнота Іспанії. Історико-культурний регіон у Європі на північному заході Піренейського півострова), що еміґрували до Штатів, але через часті відвідини Батьківщини (те, що автор називає «homeland tourism») вони не втрачають споріднености з Галісією та не приймають до кінця американську ідентичність. Важливою є основа, закладена батьками, лише поїздок до Іспанії мало, про що говорить автор дослідження. У цьому контексті він згадує про транснаціональний націоналізм, що є виразником самобутности досліджуваної групи, його вибудовуванню сприяє глобалізоване суспільство (посольства, представництва, національні доми, общини та інше). Багато еміґрантів, попри американський паспорт, вважають себе як американцями, так і галісійцями, тобто навіть перебуваючи географічно далеко від рідної землі можна відчувати приналежність до своєї культури.
В Україні наразі немає таких досліджень, ми можемо спиратися на приватний досвід спілкування з людьми, що виїхали з України з початком повномасштабної війни Росії. Крім відмінности культур люди говорять і про відчуття невизначености і відсутности надійної опори. Через складні життєві умови, новини з України та подекуди нерозуміння з боку населення країн, що прийняли наших громадян, у людей послаблюється відчуття «ґрунту» і багато з них хочуть повернутися додому навіть під загрозою обстрілів та блекаутів.
Але ситуація з національним самовизначенням нині краща. Це ілюструють тренди у соцмережах, за допомогою яких українці демонструють, що люблять свою Батьківщину незважаючи ні на що. Перед повномасштабним вторгненням у тиктоці був популярний тренд, де люди показували свої паспорти і говорили, що їм не страшно, бо вони на своїй землі і готові чинити спротив. Ті, хто виїхали, влаштовують акції на підтримку України, збирають кошти для своїх співгромадян та показують світові українську культуру.
Безґрунтянство
Назва цього феномену походить від назви роману українського письменника 20-30-х років минулого століття В. Домонтовича (Віктора Петрова) «Без ґрунту». Герою Ростиславу Михайловичу потрібно повернутися до малої батьківщини, щоб вирішити долю Варязької церкви, яку хочуть або перетворити на музей, або знести. Напруги додає те, що пам’ятка — це проєкт вчителя головного героя — Линника.
Феномен постає і в переносному, і в прямому значенні. Герой помічає зміни у просторі, що колись був рідним, та й люди вже не такі, як у дитинстві. Інший вимір — національна традиція та зв’язок із нею. Знищення пам’ятки остаточно відірвало б Ростислава Михайловича від дому. Ми не скажемо вам, що зробив герой, бо роман вартий прочитання.
Цій темі присвятив роман і Олесь Гончар, у ньому також ідеться про архітектурну пам’ятку — собор. Прикметно, що символічним образом «ґрунту» письменники обрали церковні споруди, що стають зв’язувальною ниточкою між періодами українською історії.
Сучасна мистецька рецепція
З моменту видання роману В. Домонтовича минуло понад сімдесят років, але тема залишається не вивченою до кінця. Нам конче потрібні соціологійні та антропологійні дослідження на кшталт «Constructing National Identity Through Galician Homeland Tourism». Сучасне мистецтво знову піднімає питання української ідентичности та особистого ґрунту. У 2023 році друком вийшла книга Анастасії Левкової «За перекопом є земля». Роман присвячений Криму, його історії, культурі та народу. Головна героїня досліджує свою національну самобутність та намагається віднайти справжнє коріння. Роман став місточком розуміння між материковою Україною та Кримом.
Темі кримської ідентичности у 2019 році присвятив фільм український режисер кримськотатарського походження Наріман Алієв. «Додому» розповідає про кримського татарина Мустафу, в якого загинув старший син Назім. Мустафа хоче поховати первістка на батьківщині, в Криму, з ним вирушає молодший син Алім. Їхня подорож стає символічною, батько багато розповідає хлопцю про національні традиції, сім’ю, навчає Аліма молитов. Це не просто повернення додому, а віднайдення свого коріння.
Що далі?
Українська наука має непогану джерельну базу з теми національного самовизначення, але проблема ґрунту — питання приватне. Після всіх статей та досліджень варто сісти й обміркувати на чому впевнено стоїть ваша українськість, чи це українська вишиванка, чи народний спів, чи колекція нашої літератури.
Джерела:
- «Constructing National Identity Through Galician Homeland Tourism». Nichole Fernández. Покликання: https://www.researchgate.net/publication/315575594_Case_Study_Tourism_and_nation_in_Galicia_Spain
- Інтерв’ю Віктора Котигоренка «Ідентичність: як зрозуміти, що я – українець?». Покликання: https://www.nas.gov.ua/UA/Messages/Pages/View.aspx?MessageID=9304
Авторка: Валентина Захарчук
Редакторка: Анастасія Перепеличенко, Сніжана Мала
