«Зелена книга мандрівника» або путівник рівності

Путівник, який допомагав темношкірим і кольоровим мандрівникам уникнути  дискримінації у мандрівці по США 1940-их.


Ледь дощить і ви за кермом власного авто їдете просторою дорогою до коханої людини в інше місто. На шляху зупиняєтесь заправити авто, а працівники відмовляються продавати пальне. Ледь дотягуєте до мотелю, але там — відмовляють у заселенні. І ось ви, десь у полі на трасі, скручені на холодному задньому дивані авто з вкритими курткою ногами думаєте:  «Чому так? За що мені така несправедливість?»


Сегрегаційний контекст і мандрівки на авто

Це була класична ситуація для темношкірих і «кольорових» мандрівників/ць у США часів расової сегрегації. Закон про громадянські права 1875 року хоч і гарантував частину громадянських прав, але згодом у 1883 був скасований судом. А всі південні штати прийняли «закони Джима Кроу», які ще більше посилили і так вкорінену на рівні культури дискримінацію. «Кольоровим»  людям заборонялося, наприклад, купити бензин на заправці, орендувати номер у мотелі, сидіти у громадському транспорті або ж їхати в автобусах для білих, міряти взуття у магазині можна лише у визначених місцях. А ще окремі черги, туалети, заклади харчування, кулери з водою та інші культурні та законодавчі заходи відокремлення цих людей від суспільства.

«Окремі фонтани в Північній Кароліні». Джерело: Elliott Erwitt/Magnum Photos

Здавалося б, що мандрівки на авто можуть стати простором свободи. Так і було, але лише для білих.  Афроамериканські автомандрівники зіштовхувалися з сегрегацією і повинні були возити з собою в подорожі додаткові каністри з бензином, їжу, карти (бо місцеві навмисне казали хибний маршрут), туалетний папір, «бідони для сечі», набір спальної білизни й ковдри для ночівлі. 

Коли расисти-поліцейські зупиняли, то під рукою завжди був капелюх водія і легенда: «Пане офіцере, це не моє авто, а мого боса, я просто водій, просто прислуга».

Травень 1942 р. Вашингтон, округ Колумбія. «Вечірка в саду в представництві Нової Зеландії. Шофери та лімузини». Праворуч V-16 Cadillac. Ацетатний негатив: Марджорі Коллінз.

Проте, у 1936 році листоноша Віктор Гюго Грін публікує «Зелену книгу».

Обкладинка «The Negro Motorist Green-Book» (1940). Джерело: Schomburg Center for Research in Black Culture, The New York Public Library Digital Collection (b12859451)
Сторінка 78 книги «The Negro Travelers’ Green Book» 1956 року. Джерело: https://digital.tcl.sc.edu/digital/collection/greenbook/id/83

«Зелена книга» Віктора Гюго Гріна

Листоноша Віктор Грін публікує «Зелену книгу негрів-автомобілістів». Це був 15-сторінковий путівник Нью-Йорком із переліком туристичних компаній, які обслуговували афроамериканців. Ідея не була нова, схожі путівники були у євреїв.

Віктор Гюго Грін (1892-1960) приблизно 1956-1958. Джерело: анонімний автор, Вікіпедія.

Після успіху першого видання, через рік Грін виходить на загальнонаціональний рівень. Він використовує участь у Національній асоціації листонош для збору інформації від колег і публікує нову велику редакцію. У неї увійшли рекомендації мотелів, ресторанів, таверн, нічних клубів, кравців, перукарень та салонів краси, аптек, пляжів, магазинів з алкоголем, заправок і сервісів ремонту авто. Крім цього у посібник додалися корисні статті про безпечне водіння, маршрути подорожей та спецтеми типу: «Як охороняти свій дім під час відпустки» (Джерело: «the Green Book»,  Britannica). 

Книга Гріна оновлювалася та грубшала рекомендаціями з кожним роком. На піку путівник мав понад 80 сторінок і тираж понад 15 тисяч примірників на рік. А згодом навіть поради про міжнародні подорожі авіакомпаніями та круїзними лайнерами до Канади, Мексики, Карибського басейну, Африки та Європи. (Джерело: The Green Book: The Black Travelers’ Guide to Jim Crow America, History). 

Обкладинка «The Negro Travelers’ Green Book» (1956). Джерело: Schomburg Center for Research in Black Culture, The New York Public Library Digital Library (b15424178)

У передмові до видання путівника 1948 року й наступних років Віктор Грін писав: «Найближчим часом настане день, коли не буде потреби публікувати цей путівник. Саме тоді ми як раса матимемо рівні можливості та привілеї в Сполучених Штатах. Це буде чудовий день для нас, щоб призупинити цю публікацію, щоб опісля ми могли йти, куди забажаємо, і без складнощів».
Після прийняття у 1964 році Акту про громадянські права внаслідок десятиліть боротьби Руху за громадянські права «Зелена книга» потихеньку припинила існування, бо дискримінація на рівні багатьох послуг зменшилася. Детальніше про рух за громадянські права та його лідера читайте у нашій статті «Шлях лідера: Доктор Мартін Лютер Кінг-молодший».


Без середнього класу не було б «зеленої книги»

Важливо сказати, що однією з умов подолання расової сегрегації була поява серед темношкірих критичної маси інтелектуалів/ок та середнього класу. Ці люди були здатні створювали підприємства, будувати спільноти, здобувати освіту та навчати інших, мали ресурси подорожувати, бути лідерами та рольовими моделями для інших. 

Масовому поширенню книги завдячують працівнику найбільшої мережі заправок ESSO, афроамериканцю Джеймсу А. Джексону. Його найняли як спеціального представника для дослідження ролі та впливу темношкірих споживачів у США. На відміну від більшості заправок, ESSO обслуговували темношкірих. Джексон пішов далі і подбав про поширення «Зеленої книги» на всіх заправках мережі. 

Smitty’s Service Station Esso. Джерело: надано Ентоні М. Смітом, старшим, https://negromotoristgreenbook.si.edu/

Бізнеси, які були у путівнику отримали вигоду, бо мали безоплатну рекламу, а путівник — задоволену аудиторію. Ба більше, деякі підприємства отримали шалений розвиток завдяки «Зеленій книзі». Ось, наприклад, коледж культури краси мадам Сі Джей Вокер і коледж Поро Енні М. Тернбо Малоун. Жінки створили унікальні продукти для догляду за чорним волоссям та укладання. Крім цього Вокері Малоун навчали тисячі жінок по всій країні створювати власні стилі та методи зачісування, а згодом продавати свою продукцію і вести власний бізнес. 

Джерело: Зелена книга мандрівника, 1960. Шомбургський центр дослідження культури темношкірих, відділ рукописів, архівів і рідкісних книг, Нью-Йоркська публічна бібліотека.

До речі, Віктор Грін надихався бізнес-підходами мадам Сі Джей Вокер (яка була першою американською мільйонеркою) у розробці бізнес-плану та маркетингової стратегії «Зеленої книги».


Кіно замість фіналу

Сьогодні «Зелена книга» стала музейним експонатом (можете погортати її онлайн) і символом гуртування афроамериканців проти системи сегрегації та боротьби за рівні права. І про це є два кіно: перше документальне — «The Green Book: Guide to Freedom», а друге «Green Book» — біографічна драма про темношкірого музиканта піаніста, який наймає білого водія італійського походження і вони їдуть в тур на Південь. 


Джерела:

  1. «The Negro Motorist Green Book», The Smithsonian Institution;
  2. «Green Book Historic Context and AACRN Listing Guidance (African American Civil Rights Network)», National Park Service;
  3. «The Green Book: The Black Travelers’ Guide to Jim Crow America», The History;
  4. «The Negro Motorist Green Book (1936-1966)», The MotorCities National Heritage Area Partnership;
  5. Life or death for black travelers’: How fear led to ‘The Negro Motorist Green-Book, The Washington Post;
  6. «The Green Book», Britannica.

Вам може сподобатись!

Дуже різне волонтерство

Коротка історія волонтерства: від військових добровольців до професійних змінотворців. Як обрати свій спосіб волонтерити і зробити щось на благо суспільства