Злочин, що не мав назви

Що таке «геноцид» і як це термін виник у міжнародному праві


8 хвилин

Зважаючи на болючі події Бучі, Ізюму, Маріуполя та інших міст України, ми можемо сьогодні, у 2022 році, говорити про намір вчинити геноцид української нації з боку російських окупантів.  Наприклад,  Отто Люхтерхандт, юрист-науковець, вважає, що дії російських збройних сил в Маріуполі складають злочин геноциду. Населення міста скоротилось з півмільйона до приблизно 150 тисяч осіб, зруйновано понад 80% житлових будинків, системи постачання питної води та відсутні умови, необхідні для виживання. З боку російських лідерів та медіа лунають меседжі про невизнання права українського народу на самоідентифікацію та існування. Все це всіяне ненависницькою риторикою із закликами до насильства щодо українців та українок. Володимир Зеленський, Президент України, заявив після відвідин Бучі: «Ми знаємо про тисячі вбитих і закатованих людей, з відрубаними кінцівками. Зґвалтовані жінки, вбиті діти. Думаю, що це і є геноцид».

У 1941 році у Лондоні завдяки перехопленому радіозв’язку стало відомо про звірства німецьких військ, про нещадні і детально сплановані вбивства. Вінстон Черчілль тоді заявив: «Ми перебуваємо у присутності злочину, що не має назви». 

Цей злочин особливо виразний у цифрах: близько 7 000 000 українців під час Голодомору,  6 000 000 євреїв під час Голокосту, від 600 000 до 1 500 000 вірмен з 1915 по 1922, 800 000 вбитих тутсі у 1994 році у Руанді. Черчілль тоді сказав, що це «злочин без назви», Рафаель Лемкін назве це «геноцид».


Що собою становить злочин геноциду?

Геноцид є одним із найбільш тяжких міжнародних злочинів та крайньою формою дискримінації. Історія всіяна фактами геноцидів, проте правове поняття розпочинає свою історію 1900 року. Тоді, 24 червня на території сучасної Білорусі народився визначний правник-міжнародник Рафаель Лемкін. 

Ще будучи студентом, Лемкіна дуже турбувало масове винищення інших людей, цілих народів. Жага запобігти і покарати за такі злочини й приведе його до міжнародного права. Під час навчання Рафаеля у 1921 році трапилась одна подія: був вбитий османський політик Талаата-Паша, один з головних організаторів масової депортації і геноциду вірмен. 1908 року владу в Османській імперії захопила партія младотурків, яка виношували ідею винищення немусульманських народів (вірмени – християни). Стріляв тоді у Талаата Соґомон Тейлірян, вірменський студент, єдиний, хто вижив зі своєї сім’ї під час геноциду. Згодом він був виправданий Берлінським судом за цей акт помсти, як такий, що діяв в стані афекту. 

Лемкін тоді запитав свого професора, чому не існує закону, відповідно до якого можна було б притягнути Талаата до відповідальності, чому карати винного має потерпілий, а не суд. Проте, тоді все було складніше і обмежувалось національним правом. Ось відповідь професора: «Розгляньмо випадок фермера, який має стадо курей. Він їх вбиває, і це його справа». За словами політолога Дугласа Ірвіна-Еріксона, в 1959 році багато світових лідерів все ще «вважали, що держави мають право здійснювати геноцид проти людей у своїх кордонах».

Так, адже міжнародне право лише починає формуватись і допоможе у цьому зокрема і Рафаель. Роздумуючи про знищення сотень тисяч вірмен, з’являється термін «злочини варварства». Проте все більше його цікавлять злочини нацистів проти євреїв, особливо, зважаючи на те, що він сам був єврейського походження і втратив родичів під час Голокосту. Ось так, будучи, до речі, також філологом, він окреслює ці злочини іншим словом.

У 1944 році з’являється термін «геноцид» (від давньогрецького «генос», «γένος» — «рід, плем’я, народ» та суфіксу «-цид», що походить від лат. caedo — «вбивати»). Правове поняття «геноцид» вперше побачить світ у праці «Влада Осі в окупованій Європі» («Axis Rule In Occupied Europe»). Лемкін визначає геноцид у такий спосіб: «Взагалі кажучи, геноцид не обов’язково означає негайне знищення нації, крім випадків, коли здійснюються масові вбивства всіх членів нації. Він, скоріше, означає скоординований план різних дій, спрямованих на знищення суттєвих основ життя національних груп з метою їхнього знищення. Метою такого плану буде розпад політичних і соціальних інститутів, культури, мови, національних почуттів, релігії та економічного існування національних груп, а також знищення особистої безпеки, свободи, здоров’я, гідності та навіть життя осіб, що належать до таких груп». До речі, він також говорив про екоцид і про знищення культурної спадщини. Наприклад, впродовж 400 років Російська Імперія, СРСР та Росія цілеспрямовано систематично винищувала українську мову або іншими словами вчиняла лінгвоцид. Існує навіть цілий реєстр репресованих українських слів.

«Доки Україна зберігає свою національну єдність, доки її народ продовжує думати про себе як про українців і домагається незалежності, доти вона становить серйозну загрозу для самого серця радянської ідеї. Нічого дивного, що комуністичні вожді надавали якнайбільшого значення русифікації цього самостійно мислячого члена їхнього «союзу республік» і вирішили переробити його і пристосувати до свого зразка єдиної російської нації. Бо українець не є і ніколи не був росіянином. Його культура, його темперамент, його мова, його релігія – все є інакше. …Він відмовлявся від колективізації, приймаючи радше депортацію і навіть смерть», – слова Рафаеля Лемкіна.

Так, його звʼязок з Україною не обмежується лише навчанням на юридичному факультеті Львівського університету Яна Казимира (сьогодні ім. Івана Франка). Рафаель був першим, хто визначив злочини сталінського режиму, хто визначив Голодомор – як геноцид української нації. Уявіть: трьохтисячна аудиторія, Нью-Йорк, центр Мангеттену і Лемкін, що у 1953 році декламує своє звернення  «Радянський геноцид в Україні». «Голодомор є класичним прикладом радянського геноциду, найдовшого й наймасштабнішого експерименту з русифікації, а саме — винищення української нації». Він також зазначає, що політика СССР є насправді продовженням імперської політики царської Росії. Сьогодні ця його праця визнана в Росії екстремістською. А вклад Рафаеля для української історичної правди безцінний.

Під час Нюрнберзького процесу було висунуто ряд звинувачень керівникам нацистської Німеччини у вчиненні «злочинів проти людства», поняття «геноцид» теж потрапило в обвинувальні вироки, але не як юридичний термін, а маючи радше описовий характер.

«Союзники вирішували в Нюрнберзі справу проти минулого Гітлера, але відмовилися передбачати майбутніх Гітлерів чи подібні ситуації…», – з спогадів Рафаеля Лемкіна. Саме тому він так палко лобіював до окремої Конвенції, яка б криміналізувала злочин геноциду та закріпила юридичне визначення. Рафаель виступив головним промотором ухвалення Генеральною асамблеєю ООН 9 грудня 1948 року Конвенції про запобігання злочину геноциду і покарання за нього (надалі – Конвенція). Відтоді геноцид вважається міжнародним злочином. Конвенція набрала чинності 12 січня 1951 року. Україна теж ратифікувала її. (Росія теж зобов’язалась виконувати її положення та приєдналась до Конвенції, як держава-наступниця СРСР). Відповідно до положень національного законодавства, то геноцид є кримінально караним згідно статті 442 Кримінального кодексу України.


Чи будь-які масові вбивства ми можемо вважати геноцидом? Як відрізнити цей злочин від інших міжнародно-правових злочинів?

Стаття 2 Конвенції містить визначення геноциду, яке знайшло своє відображення як у національному законодавстві багатьох країн, так і в ст. 6 Римського статуту міжнародного кримінального суду. Злочин геноциду має бути обов’язково націлений на знищення повністю або частково будь-якої національної, етнічної, расової або релігійної групи. 

Тобто, обов’язковою є наявність «психічного» елементу: наміру знищити одну з 4-х груп. Оскільки яким тяжким б не був злочин, він не може вважатися геноцидом, якщо не має на меті повністю або частково знищити національну, етнічну, расову або релігійну групу. Зазвичай цей намір винного дуже складно довести.

До «фізичної» складової належать конкретні акти, що становлять геноцид. Геноцидом вважатимуться наступні дії: вбивство членів такої групи, спричинення серйозних тілесних ушкоджень або психічних ушкоджень; навмисне створення життєвих умов, які розраховані на повне або часткове знищення групи; дії, розраховані на унеможливлення народження дітей в середовищі групи та насильницька передача дітей цієї групи іншій групі.

Відповідно до статті 3 Конвенції карається не лише сам акт геноциду, але й змова з метою його здійснення, пряме і публічне підбурювання до його здійснення, замах на здійснення геноциду та  співучасть в геноциді.

Щодо застосування положень Конвенції, то найбагатшими на таку практику є 2 трибунали: Міжнародний кримінальний трибунал для колишньої Югославії (МТКЮ) і Міжнародний кримінальний трибунал по Руанді (МКТР). 

Щодо колишньої Югославії, то ми, в першу чергу, говоритимемо про події 1995 р. в містечку Сребрениця, де сербські війська вбили до 8000 боснійських мусульман, чоловіків і хлопчиків, а також про етнічні чистки, що мали місце впродовж боснійської війни 1992 – 1995 рр.

З ініціативи Ради Безпеки ООН було вирішено створити Міжнародний кримінальний трибунал для колишньої Югославії, перший міжнародний кримінальний трибунал після Нюрнберга. Цей суд був абсолютно неупередженим, а у засуджених було право на апеляцію. Також він вперше запровадив принцип командної відповідальності, що означало, що начальники винні у тому, що не запобігли злочинам чи не покарали винних. Цей Трибунал розглядав порушення законів і звичаїв війни, злочини проти людства та, звичайно, злочин геноциду.

У 2001 Міжнародний кримінальний трибунал по колишній Югославії вирішив, що різанина 1995 року в Сребрениці була актом геноциду. Що з винними? Наприклад, колишній лідер боснійських сербів і перший президент Республіки Сербської Радован Караджич засуджений до довічного позбавлення волі. А у листопаді 2017 року прямо в залі судових засідань хорватський генерал Слободан Праляк випив отруту після відхилення апеляції за його справою. 

Міжнародний трибунал завершив свою роботу 21 грудня 2017 року. За час роботи Міжнародного кримінального трибуналу у справах колишньої Югославії були висунуті звинувачення щодо 161 особи, 90 з них засуджені. За час судових процесів допитали близько п’яти тисяч людей. 

Іншим судовим органом, практика якого дуже важлива – Міжнародний кримінальний трибунал щодо Руанди, який було створено відповідно до резолюції Ради безпеки ООН від 8 листопада 1994 року, щоб притягнути винних до відповідальності за вчиненні геноциду та інші серйозні порушення міжнародного права. Трибунал розмістили у місті Аруша, у Танзанії, а апеляційна палата була розташована у Гаазі.

Саме під час роботи цього Трибуналу було вперше застосовано положення Конвенції, коли 2 вересня 1998 року було визнано колишнього мера маленького міста в Руанді, Жан-Поля Акаєсу, винним у геноциді.

Мова йде про події з квітня до середини липня 1994 року, коли практично за 100 днів було вбито близько 800 000 людей, 90% з яких належали до тутсі. Хуту і тутсі це етносоціальні групи, що населяють Руанду, серед яких хуту складали більшість.  Приводом до початку геноциду стало збиття 6 квітня 1994 року приватного літака президента Габ’ярімани. У катастрофі звинуватили повстанців тутсі, а на «Вільному радіо і телебаченні тисячі пагорбів» (RTLMC) прозвучав фатальний заклик  «вирубати високі дерева», що закликав до небачених масштабів і жорстокості вбивств з боку прихильників хуту проти народу тутсі. 

До речі, щодо радіо, то воно зіграло чи не найпершу роль у розпалюванні ворожнечі між хуту і тутсі. Оскільки населення було в більшості неписьменним, то радіо залишилось єдиним способом поширення інформації.  Дослідник і вчений з Гарвардського університету Девід Янагізава-Дротт довів, що в місцях поширення радіосигналу RTLMC було більше жертв геноциду, ніж в місцях, де цього радіо не чули. Руанду називають «Землею тисячі пагорбів» через її горбисту місцевість (так, саме звідси і походить назва радіостанції RTLMC). Так ось, гори перешкоджають радіосигналам, а тому в деяких точках країни покриття не було взагалі або було дуже частковим. І справді, проаналізувавши якість сигналу і кількість засуджених за вчинення геноциду – пан Девід підтвердив безпосередній звʼязок пропаганди по радіо та насильства.

До довічного ув’язнення згодом засудили ведучих Бернара Мукінго та Валері Бемерікі, які відкрито закликали хуту до вбивств. Власне, Валері не приховувала, що вони повідомляли про місцезнаходження тутсі і ніби-то свято довіряли начальству: «Я заклика́ла хуту вбивати тутсі. Я повинна була називати в ефірі місця, де вони ховалися. Організація геноциду була дуже ретельною. На всіх рівнях ми отримували інформацію про місця їх знаходження. Ми пояснювали по радіо, що тутсі ховаються, щоб потім напасти на хуту. Ми зробили дурість. Ми не були пильними…».

Проте, звинуваченими у підбурюванні до геноциду були не лише ведучі, але й лідери, зокрема керівники  «Вільного радіо і телебачення тисячі пагорбів», Фердинанд Нахіман, Жан Боско Барайяґвізу, оскільки вони знали про все, що звучало на радіо та очевидно це підтримували, адже їхня платформа стала осередком підбурювань й закликів до геноциду.

Директора радіостанції Фердинанда Нахіману, Трибунал після апеляції засудив до 30 років ув’язнення. Після 26 років пошуків, 2020 року поблизу Парижа арештували 87-річного генерального директора, головного фінансиста радіостанції Фелісьєна Кабугу, якого міжнародний трибунал з Руанди звинувачував в геноциді та злочинах проти людства, зокрема закупівлі мачете, якими вбивали тутсі. 

Розглядаючи взаємозвʼязок геноциду та «мови ворожнечі», на жаль, не можна оминути інших «відомих» пропагандистів. Так, Пауль Йозеф Геббельс уникнув Нюрнберзького трибуналу завдячуючи ціаністому калію на другий день після самогубства Гітлера. Чого не скажеш про Юліуса Штрайхера. Цей чоловік таки потрапив до тієї самої зали у Нюрнберзі та був засуджений до страти через повішення за заклики до геноциду єврейського населення. Юліус був головним редактором тижневика «Der Stürmer» (Штурмовик), де він друкував матеріали, карикатури, історії, у яких у всьому, звичайно звинувачував євреїв. Це все супроводжувалось образами, і що ще прикріше, нібито науковими обгрунтуваннями і фактами. 

Сьогоднішнім «Вільним радіо і телебачення тисячі пагорбів» чи то тижневиком «Der Stürmer» є «Первый канал», «Россия-24», Ольга Скабєєва, Володимир Соловйов та ряд інших, хто відверто розпалюють ненависть і закликають до знищення українців та українок. Віримо, що Феміда вже гострить свій меч перед тим як встановити правосуддя над цими пропагандистами.

За роки роботи до 2015 року трибунал щодо Руанди розглянув 61 справу й виніс вироки 95-м організаторам геноциду. З 2007 року при прокуратурі Руанди діє Відділ пошуку втікачів, обвинувачених у геноциді (Genocide Fugitives Tracking Unit), який займається їх виявленням в їнших країнах.

Що важливо, сексуальне насильство може становити та переслідуватись як акт геноциду якщо вчиняються з метою знищити, повністю або частково, національну, етнічну, расову або релігійну групу.  Тоді сексуальне насильство стає «зброєю» у скоєнні злочину геноциду, воно може бути націлене на знищення, завдаючи ряд тілесних і психологічних ушкоджень чи то з ціллю позбавити жінок певної групи народжувати, чи навпаки, маючи намір створити однорідне населення (однією з форм сексуального насильства, повʼязаного з конфліктом є примусова вагітність). Саме Міжнародний кримінальний трибунал щодо Руанди першим визнав, що зґвалтування та сексуальне насильство можуть становити геноцид. У рішенні у справі «Прокурор проти Акаєсу» 2 вересня 1998 року йшлося про те, що «сексуальне насильство було невід’ємною частиною процесу знищення, який безпосередньо спрямовувався на жінок тутсі та безпосередньо сприяв знищенню їх самих та групи тутсі в цілому». До речі, Жан-Поля Акаєсу було засуджено до довічного увʼязнення, а про судовий процес над ним знято документальний фільм «The Uncondemned». 

Сьогодні спадкоємцем Нюрнбергу та тим, хто має право розслідувати та притягати винних осіб до відповідальності за злочин геноциду, а також за воєнні злочини і злочини проти людства є Міжнародний кримінальний суд (International Criminal Court) у Гаазі. Він заснований на основі Римського статуту 1998 року та існує з липня 2002 року.

Отже, МКС може притягнути до відповідальності конкретних винних осіб, і навіть видати міжнародний ордер на їхній арешт. Проте на яке покарання можна розраховувати? Відповідно до положень Римського статуту це позбавлення волі до 30 років або довічне позбавлення волі. Окрім цього Крім Суд може призначити: штраф; конфіскацію доходів, майна та активів, отриманих прямо або побічно внаслідок злочину, без шкоди для прав третіх сторін.

Міжнародний кримінальний суд також може притягнути до відповідальності не лише безпосереднього виконавців злочину, але й військових командирів або невійськових начальників, які знали або мали знати, що вчиняють їх підлеглі та не запобігли, або ж не покарали за скоєння цих злочинів. Цьому присвячена стаття 28 Римського статуту. 

Прокурор МКС, Карім Хан, якому фактично належить основна роль у Суді, сьогодні проводить розслідування в Україні. Ще 2 березня він заявив, що після звернення 39 держав-членів суду розпочинає повномасштабне розслідування злочинів, пов’язаних із військовою агресією Росії проти України, охоплюючи будь-які попередні та поточні звинувачення у воєнних злочинах, злочинах проти людства чи геноциді. 

Важливо питягнути до відповідальності винних, як на національному, так і міжнародному рівні. Сьогодні, ми знову в присутності злочину, який ще у 1941 році не мав навіть назви. Парламенти 8-ми держав: України, Ірландії, Естонії, Латвії, Канади, Польщі, Литви, Чехії визнали злочини Росії геноцидом українського народу.


Ця публікація розроблена ГО “ЙОДА” за підтримки Міжнародної фундації виборчих систем (IFES), Агентства США з міжнародного розвитку (USAID), Міністерства міжнародних справ Канади та британської допомоги від уряду Великої Британії. Будь-які думки, викладені у цій публікації, належать “ГО ЙОДА” і не обов’язково відображають погляди USAID, урядів США, Канади або Великої Британії.
Вам може сподобатись!

Чи повинна секс-освіта бути обовʼязковою?

Чому уроки з статевого виховання такі важливі у демократичному суспільстві і чи мають право батьки відмовитись від навчання своїх дітей з цього предмету, зокрема з релігійних міркувань