Як творилася «західна» музика українськими гуртами в умовах партійних заборон та обмежень СРСР
3 хвилини
Українські гурти 60-80-тих окрім назви мали ще абревіатуру ВІА (вокально-інструментальний ансамбль). Зазвичай вони створювалися при філармоніях і жорстко контролювалися політбюро партії Радянського союзу. Але українські ВІА попри заборони та умови, створили круті пісні західного звучання: рок-н-рол, поп-рок, психоделічний рок, фанк, джаз, джаз-рок, блюз, поп тощо.
Поштовх від влади СРСР та компроміс
Культура у СРСР була врегульована і мусила відповідати офіційній ідеології комуністичної партії. А під «українізацією» ж планувалося сформувати збірний образ української культури та України як звичайної другорядної радянської республіки.
Водночас до радянських слухачів проникала західна музика через радіохвилі,родичів з діаспори, людей з правом виїзду в капіталістичні країни і жагу до свободи. Молоді гурти, зокрема «Еней», завчали пісень The Beatles, The Rolling Stones і підпільно виконували їх для публіки. Це був простір самовираження та свободи, або як це назвала влада СРСР — «буржуазного націоналізму».
Для боротьби з рок-н-ролом влада вирішила підпорядкувати гурти. Це дало змогу їх контролювати, замовляти те, що потрібно і мати чистий спокій. Партія привʼязувала гурти до обласних філармоній або столичного «Укрконцерту». Можете вважати це своєрідним «лейблом комуністичної партії». Через ці установи держава фінансувала гурти, організовувала концерти та «спускала» обмеження та заборони. Важливо наголосити, що у СРСР не було вільного ринку та музичної індустрії, без як ми не уявляємо життя сьогодні. Єдиним шляхом для музикантів було йти на вимоги влади. Хочеш щоб тебе слухали, треба потрапити на радіо- чи телепрограми та видати платівку на «Мелодії» (державна компанія монополіст у сфері поширення музики).
Обмеження та вимоги до культурного продукту
Обмежень та вимог влади до музикантів була купа: починаючи від ВІА у назві, закінчуючи рухами на сцені. Так, артистам та артисткам було заборонено танцювати, адже це «ворожа культура». У репертуарі повинні бути обовʼязково пісні ідеологічного спрямування: про героїчність радянського народу, партію, Леніна та інше.. Також вимога виконувати пісні російською мовою та на музику і слова радянських композиторів, які затверджувалися у Москві і, «о бінго!» — були зазвичай росіянами. Зовнішній вигляд музикантів, а саме костюми та зачіски також був під прицілом партії — жодних нестандартних зачісок схожих на західні гурти, жодних джинсів та незвичних костюмів. А ще, моє улюблене за абсурдністю — «не заохочення сумних пісень», бо радянська людина не сумує, еге ж!
Проте, очікуючи отримати «ручні» гурти, влада отримала «Вусатий фанк». Це умовна назва української музичної культури 1970-80-тих. Українська музика того часу була не завжди фанком, а скоріше поєднанням різних стилів. В основі був похідний від прото-рок-н-ролу біґ-біт поєднаний з карпатськими, гуцульськими мотивами та українськими народними піснями. Місцями поп, джаз, джаз-рок, блюз, ба навіть психоделічний рок та хард-рок.
Як гурти дурили владу і обходили заборони
Дисидентський дух і стиль поетів частково перейняли музиканти. Вони викручувалися і обходили заборони різними методами. Перша частина концертної програми була «ідеологічно-партійна», а друга своя — справжня. Деякі гурти схожу схему мали й на вінілових платівках.
Гурт «Візерунки Шляхів» навіть у тих ідеологічно забарвлених піснях хитрував. У «Пісні про Щорса» між текстом про перемоги радянського народу ховається весела партія джаз-року. Видається, що радянська влада насправді не розуміла українську музичну культуру того часу. Так, наприклад, гурт «Кобза» довго не міг «зареєструватися», бо мав підозрілу владі назву і грав на бандурах. Бандурист Костянтин Новицький у матеріалі «СЛУХ» про «Кобзу» пригадує:
«Своє головне завдання ми бачили в пропаганді бандури. Хотіли показати можливості цього унікального інструмента. Саме тому і назвали свій колектив “Кобзою”. До речі, мали через це мороку і довго не могли його затвердити. Мене навіть викликали “на килим” у тогочасне Політбюро ЦК КПУ, оскільки на нас надійшов сигнал. Якийсь “добродій” повідомляв, що в київській консерваторії з’явилося “вогнище націоналізму”. Нам пропонували від гріха подалі змінити назву, але ми були хлопцями впертими й не погоджувалися, доводячи, що бандура — це духовний символ України».
Іншим прикладом є банальне нерозуміння мови та контексту. До пісні «Ватри» «Бодай ся когут знудив» в міністерстві культури (тобто пропаганди) виникли запитання про що ж пісня і що це за назва така. Гурт надавав переклад пісні та пояснював суть.
Технічні умови та виступи за «залізною завісою»
Ще одним викликом для музикантів були технічні умови. Радянські інструменти не завжди були якісними, а студії звукозапису — доступними. Популярна група «Арніка» записувала альбом впродовж 7 годин вночі на мобільній студії, яка приїхала з Києва. А ще, аби мати змогу записатися на студії гурти повинні були отримати дозвіл від влади.
Щодо гастролей за кордоном, то з гуртами їздили агенти КДБ, які слідкували з, аби не відбувся зайвий контакт із західною культурою. Проте, українська діаспора працювала краще за КДБ і навіть видавала платівки і створювала радіосюжети з унікальними українськими гуртами. За що потім музиканти ходили на допити вдома.
Бути вільними
Музики 60-80-тих довели, що Україна була у глобальному модернізаційному процесі, де в основі — свобода та людська гідність.
Вони поводилися в умовах несвободи вільно, уявляли свободу і транслювали її крізь українські пісні. Про українську музику того часу можна дізнатися більше у документальному фільмі «Вусатий фанк» на сервісі TAKFLIX.
Ця публікація розроблена ГО “ЙОДА” за підтримки Міжнародної фундації виборчих систем (IFES), Агентства США з міжнародного розвитку (USAID), Міністерства міжнародних справ Канади та британської допомоги від уряду Великої Британії. Будь-які думки, викладені у цій публікації, належать “ГО ЙОДА” і не обов’язково відображають погляди USAID, урядів США, Канади або Великої Британії.
