Правдивість наративу про втому від України, а також наслідки потенційної зміни позиції українських союзників можна дізнатись, дослідивши публікації в західних виданнях, опитування громадської думки та заяви лідерів найбільших держав-донорів допомоги.
Початок повномасштабного вторгнення Росії відзначився стійким спротивом українського народу, засудженням агресії міжнародною спільнотою та всебічною підтримкою нашої держави західними суспільствами. Перехід війни у затяжну фазу потребує від України та її союзників далекоглядності, стійкості та рішучості у плануванні заходів протидії російській агресії. Разом з цим, зміна загальної риторики Заходу щодо боротьби з кремлівським режимом та фактична відмова найбільш могутнього українського союзника від надання критично важливої допомоги може поставити під загрозу спроможність українців вести подальшу боротьбу. Сьогодні, через два роки після початку великої війни, розуміння ступеня достовірності тези про втому союзників від України необхідне українському суспільству для усвідомлення власних сил та спроможностей в умовах російської війни на виснаження.
Ця новина надихнула нас глибше поринути у світ кримінальних злочинів серед письменників та розібрати деякі цікаві (і по-справжньому моторошні) кейси.
Загальний настрій великих західних видань та їх авторів — почуття відчаю та терміновості
За два роки повномасштабного вторгнення настрої у редакціях популярних видань США та ЄС щодо допомоги Україні не змінились. Водночас сама кількість згадок нашої країни та необхідності підтримки міжнародного порядку, заснованого на праві, суттєво зменшилася. Найбільш показовим є те, що The Washington Post, гаслом якого є «демократія вмирає у темряві», прибрали з головної сторінки розділ про російсько-українську війну. Також з важкою ситуацією на фронті та політичною нестабільністю урядів великих демократій прийшло й розчарування, яке стосується у першу чергу західної політичної еліти та її неспроможності діяти рішуче у вирішальний для новітньої історії момент. Наприклад, автор CNN Стівен Колінсон вказує на слабкість та недосвідченість спікера Палати представників Конгресу США Майка Джонсона у час, коли доля великої європейської країни знаходиться фактично у його руках: «Джонсон з Луїзіани перебуває в облозі посилення закликів серед республіканців, які виступають проти збільшення допомоги Україні, особливо з боку протрампівського крила, оскільки він прагне триматися своєї посади довше, ніж його непорадний попередник Кевін Маккарті… Це загрозлива картина для спікера, який вийшов із невідомості лише кілька місяців тому, і якому не вистачає досвіду, кмітливості і важелів впливу, необхідних для того, щоб привести республіканську більшість у форму».
Найкращим, що можуть зараз зробити США для порятунку країни в центрі Європи та збереження свого обличчя є схвалення допомоги Україні, вважають західні дослідники та журналісти. Так, Пітер Померанцев, старший науковий співробітник Університету Джона Гопкінса, пише у статті «Доля України стала війною за могутність Америки» журналу Time наступне:
«найневідкладнішим кроком є ухвалення в Конгресі законопроєкту про іноземну допомогу, який обіцяє виділити 90 мільярдів доларів на підтримку та стабілізацію України, Тайваню та Ізраїлю. 60 мільярдів доларів, призначених для України, будуть в основному витрачені в США, використані для поповнення американських запасів боєприпасів і зброї та доставки вкрай необхідних боєприпасів на лінію фронту. Зараз Росія озброюється безпілотниками-вбивцями з Ірану та ракетами з Північної Кореї. Що стосується артилерії, то Росія наразі перевершує Україну в п’ять, а то й у сім разів… Такими темпами Росія, швидше за все, зможе прорвати українські лінії [оборони]».
На відміну від оптимістично налаштованих статей, які відзначали першу річницю повномасштабного вторгнення, цьогорічні дописи американських та європейських авторів рясніють песимізмом та мороком. Наразі доволі важко знайти статті, у яких прогнози щодо майбутнього перебігу говорять про можливість української перемоги. Максимум — утримання нинішньої лінії фронту при умові своєчасного надходження американської допомоги. Показовою є публікація журналу Time «Україна не зможе виграти війну» авторства Анатоля Лівена, відомого своїми матеріалами про пострадянський простір. У ній автор пише про те, що Президент Зеленський був змушений тихо визнати нову воєнну реальність та що «багато українців в приватних розмовах були готові прийняти втрату деяких територій як ціну миру, якщо Україні не вдасться відвоювати їх на полі бою і якщо альтернативою будуть роки кровопролитної війни з невеликими перспективами на успіх». Похмура стаття також говорить про те, що біль від прийняття втрати частини земель буде більше емоційним, ніж практичним, і мирне врегулювання, на думку автора, повинно передбачати відмову Путіна від плану, з яким він розпочав війну, а саме перетворення всієї України на васальну державу Росії.
Мабуть, найбільш характерною для сьогоднішньої ситуації є стаття видання Politico під назвою «Чому Захід втрачає Україну». ЇЇ автор, Ніколас Вінокур пише про те, що, за словами одного з учасників Мюнхенської конференції в лютому цього року, настрій під час зібрання західної еліти був похмурим. Причинами цьому є американські республіканці, які блокують постачання зброї в Україну, посилення позицій росіян після взяття Бахмута та Авдіївки, та європейські лідери, чиї країни, незважаючи на те, що стали головними матеріальними донорами України, не можуть заповнити прогалину у військових поставках, утворену США. «Можливо, ще зарано говорити про те, що Захід програє війну в Україні, але стає дедалі очевиднішим, що це можливо», — пише автор. Він також зазначає, що змарнувавши можливість оснастити українські сили військово-повітряними силами в перші місяці 2023 року (що було, на думку автора, ключовим фактором провалу контрнаступу), західні лідери тепер бачать, що їхні руки все більше зв’язані політикою. Вікно можливостей для Заходу допомогти Україні переломити ситуацію якщо ще не закрито, то закривається. Автор пише, що європейські дипломати визнають, що мирні перемовини не раз зазнавали невдачі і можуть дати Путіну час для підготовки до наступного наступу. Проте альтернативу у вигляді збільшення фінансової та військової допомоги Заходу протягом 2024 року, що дозволить Україні завдати рішучого удару російському загарбнику, в європейських посольствах сприймають ще більш скептично.
Через два роки після початку вторгнення Західна Європа залишилась єдиним непохитним союзником України в боротьбі за свободу проти тиранії
Якщо на початку повномасштабного вторгнення лідери країн Західної Європи (насамперед Франції та Німеччини) відзначилися обережними висловлюваннями в адрес Путіна та його рішення розпочати велику війну, то зараз їх держави залишаються чи не єдиними стабільними джерелами надходження фінансової, військової, політичної та гуманітарної допомоги для України. Так, французький Президент Еммануель Макрон, який в перші місяці 2022 року бажав «зберегти обличчя» Путіну, зараз не виключає можливості відправлення військових Франції в Україну, а після того, як він зазнав шквалу критики у себе вдома (насамперед з боку проросійських політиків на кшталт Марін Ле Пен або Еріка Земмура) та на міжнародній арені через це висловлювання, він підтвердив виваженість своїх слів: «це достатньо серйозні питання; кожне слово, яке я говорю з цього приводу, зважене, продумане та виміряне», — сказав Макрон журналістам у кулуарах візиту до Олімпійського селища під Парижем. Подібні заяви надзвичайно важливі в нинішній ситуації, адже вперше на настільки високому рівні сама дискусія про відправлення західних військ в Україну стала можливою. Так, чеський президент Петр Павел також нещодавно допустив відправлення європейського контингенту: «я за те, щоб шукати нові шляхи, включаючи продовження дискусії про можливу присутність в Україні. Давайте не обмежувати себе там, де ми не повинні».
Німецький канцлер та його країна, мабуть, пройшли через ще більш суттєві трансформації, ніж Франція та її лідер. За два роки Німеччина перетворилася з «голуба миру» на справжнього європейського лідера у питанні протистояння російській агресії. Олаф Шольц, який ще рік тому погодився на передачу Україні німецьких танків переважно під тиском Сполучених Штатів та Європи, зараз заявляє про необхідність з боку Німеччини робити більше, коли ослабнуть інші. ФРН дійсно знадобилося багато часу, щоб зробити «Zeitenwende» (епохальна зміна). У своєму дописі у виданні Foreign Affairs ще у травні 2022 року Олаф Шольц визнав, що своїм вторгненням в Україну Росія зруйнувала ту міжнародну безпекову систему, що діяла з часів Другої світової війни. За словами німецького канцлера, Німеччині тепер доведеться відігравати вирішальну роль як одному з основних постачальників безпеки в регіоні з інвестиціями у військову та оборонну промисловість, збільшуючи присутність НАТО на Сході, а також тренуючи та озброюючи українських військових. Дійсно, на сьогодні Німеччина, згідно з даними Кільського університету, є найбільшим після США донором підтримки (зокрема військової) для України. А Олаф Шольц, протягом візиту Володимира Зеленського до ФРН, відповів усім прихильникам швидкого та хиткого миру на російських умовах: «я звертаю свій погляд до тих, хто кричить про швидкий мир і про переговори з Росією. Це не має бути мир російського зразка».
Серед країн, чия стійкість та непохитність у питанні захисту України від варварського вторгнення виділяється особливо, варто насамперед виділити Велику Британію. Колишній британський прем’єр Борис Джонсон був першим західним лідером, що прибув до Києва після початку повномасштабного вторгнення, пізніше він же став героєм численних мемів в українському сегменті Інтернету. Після Джонсона прем’єром Сполученого Королівства деякий час була Лізз Трасс, а з жовтня 2022 року ним став Ріші Сунак. Обидва відзначилися ставленням до України та війни в Європі як до основного питання у своїй зовнішній політиці. Нинішній британський прем’єр постійно робить однозначні проукраїнські висловлювання та пропозиції, тим самим підтримуючи українську тематику на міжнародному порядку денному. Заяви про необхідність віддати заморожені активи РФ Україні та запевнення у постійній підтримці нашої країни, а також стабільна фінансова та військова підтримка надають українському уряду, армії та суспільству впевненість у стійкості свого союзника та можливість планувати найближче майбутнє.
Така стабільність та непохитність Британії, Франції та Німеччини яскраво контрастує з політичними коливаннями у найбільшого донора військової допомоги для України, промислові та фінансові потужності якого Західна Європа не буде в змозі замінити в найближчі роки. Політичні лідери Сполучених Штатів вже перейшли від заяв про підтримку української держави в боротьбі за незалежність від «стільки, скільки буде треба» до «стільки, скільки зможемо». Подібна зміна риторики не могла пройти непоміченою для світового суспільства, частиною якого є також і Росія, Іран, Північна Корея. Хитка позиція США навіть у настільки критичній ситуації надихає багатьох авторитарних лідерів та наводить їх на одну думку: завжди можна просто перечекати поки увага демократій до проблеми послабиться.
Законопроєкт про виділення життєво важливої допомоги Україні у розмірі 61 мільярда доларів не виходить на голосування до Палати представників через позицію вищезгаданого спікера Майка Джонсона. Не дивлячись на звернення більш ніж двох десятків європейських парламентів із закликом поставити на голосування пакет підтримки для України, заяви республіканців на кшталт «треба підтримати їх [українців] зараз, інакше вони програють» та шквал критики в американських виданнях, Джонсон відмовляється допустити до голосування законопроєкт. Цинічна боротьба спікера проти допомоги для України не завжди знаходить відгук навіть у MAGA-республіканців. Так, головний редактор протрампівського видання Newsmax Крістофер Руді випустив колонку із закликом до Майка Джонсона винести на голосування пакет допомоги: «наразі, пане спікер, критичний момент для світу та майбутнього Америки — будь ласка, дійте».
Варто зауважити, що протрампівське крило республіканців у Конгресі все ж дійсно змінило своє ставлення до виділення допомоги Україні. Їх «принциповість» може доходити до абсурду: конгресвумен Вікторія Спартц (до шлюбу Кульгейко), родом з Чернігівської області, яка виросла та здобула освіту в Україні, заявила в етері CNN, що не буде підтримувати виділення 60 мільярдів доларів для допомоги нашій країні, назвавши ці гроші «брудними». При цьому вона зізналась, що навіть не читала сам проєкт закону. В її рядах також знаходиться сенатор Ліндсі Грем. В травні минулого року під час зустрічі в Києві з Володимиром Зеленським він закликав Байдена робити більше для воюючої нації, а американську допомогу називав «найкращими грошима, які ми [американці] коли-небудь витрачали». Зараз же він активно голосує проти виділення допомоги Україні та повністю наслідує риторику Трампа: «я розмовляв сьогодні з президентом Трампом, він категорично проти цього пакету», — заявив сенатор через день після того, як колишній президент зробив заяву про те, що він дозволить росіянам робити «все, що вони хочуть» із союзниками по НАТО, які витрачають, на його думку, недостатньо фінансів на оборону. Як можна побачити, популістична та ізоляціоністська політика Трампа та його послідовників веде лише до посилення позицій росіян на міжнародній арені та на полі бою.
Підтримка України з боку народів Заходу залишається на стабільно високому рівні, хоча наратив про мир будь-якою ціною стає переважаючим
У критично важливі перші дні оборони України, народи Європи масово виходили на мітинги із закликом до своїх урядів робити більше для українців. Ці демонстрації стали однією з причин більш рішучої та дієвої реакції європейських лідерів на російське вторгнення, адже при прийнятті рішень демократичні уряди в першу чергу дивляться на відношення виборців до того чи іншого питання. Дійсно, у травні 2022 року понад 93% європейців висловили схвалення щодо надання гуманітарної допомоги людям, які постраждали від війни, 88% підтримали надання притулку українським біженцям. Питання, які могли б викликати більше дискусій та суперечностей, насамперед фінансова допомога Україні та її приєднання до ЄС, також знайшли підтримку серед європейських виборців — 80% та 66% відповідно підтримали нашу країну в цих аспектах. Півтора року потому, у грудні 2023, європейці все так само висловили підтримку українському народу. 89% згодні з наданням гуманітарної допомоги, 84% з прийомом до ЄС біженців. Найважливіше, що народи Європи схвалюють надання фінансової (72%) та військової (60%) підтримки Україні.
Більш болючим та загрозливим у цьому контексті є відсутність віри європейців в перемогу над терористичним російським режимом. Невдалий контрнаступ, потенційна зміна політики США та можливість переобрання Дональда Трампа в Білий дім стали основними причинами того, що лише 10% населення Європи вірить в українську перемогу, натомість 20% вважають, що переможе Росія. Такий настрій виборців в західних країнах є причиною повільних та неохочих рішень їх лідерів у питанні посиленні допомоги (особливо військової) для України. Також певна форма «компромісу» розглядається європейцями як найбільш вірогідне закінчення війни, що демонструє зміну підходу: раніше майже половина населення Європи вважала, що Україна має повернути всю тимчасово окуповану територію.
Вже згадана політична нестабільність Сполучених Штатів є відображенням розколу американського суспільства та помітного збільшення прихильників консерватизму серед нього. Так, у 2023 році 38% американців вважали себе «консервативними» або «дуже консервативними» в соціальних питаннях, у порівнянні з 29% респондентів, які назвали себе «ліберальними» або «дуже ліберальними». Це контрастує з 2022 роком, коли різниця була майже непомітною, оскільки 34% вважали себе лібералами, а 33% консерваторами. Звичайно, що така зміна настроїв відображається і на опитуваннях щодо президентських виборів: кандидата від республіканців Дональда Трампа американці в ретроспективі сприймають краще ніж Байдена, звідси й відставання чинного президента від попередника на 4% в рейтингах, згідно з опитуванням CBS.
Радикальна зміна настроїв американського суспільства позначилась і на його відношенні до підтримки України. Порівняно з серпнем 2022, в жовтні 2023 частка американців, що вважають допомогу своєї країни для українського народу надто великою, збільшилась з 24% до 41% за даними інституту Ґеллапа. Особливо великий зріст був помічений з червня 2023. Думка про те, що Україна має відвоювати всю захоплену територію послабшала, але не драматично, оскільки 54% американців все ще дотримуються такої точки зору. Також, як і європейці, американці переважно не вірять в перемогу України: 64% за даними все того ж опитування в жовтні 2023 вважали, що переможця у конфлікті немає, а в лютому 2024, згідно з опитуванням інституту Куінсі, понад дві третини американців (69%) підтримали б заклик США до України якнайшвидше розпочати дипломатичні переговори з Росією, щоб припинити війну. Стаття BBC від вересня 2023 яскраво відображає відношення пересічного республіканця по відношенню до українського питання: «моя позиція завжди полягала в тому, що російській агресії необхідно дати відсіч і що боротьба в Україні була справедливою боротьбою за свободу та демократію з великими розгалуженнями за межами України. З нею мусить боротися український народ з нашою економічною і технічною допомогою. Але досить. Настав час згорнути нашу участь в Україні та збільшити або принаймні зрівняти рівень наших інвестицій у внутрішні потреби з тим, що ми зробили в Україні», — каже затятий республіканець Джим Салліван з Іллінойсу. Подібні настрої не можуть пройти непоміченими для американської демократії та рано чи пізно призведуть до зміни підходу США у питанні протистояння Росії та підтримці України.
Політична нестабільність та коливання у питанні підтримці свободи проти тиранії є смертельно небезпечними як для української, так і західних демократій
Зміна риторики та затримка допомоги, в першу чергу військової, з боку США для України призводить до невідворотніх наслідків: авторитет демократій та віра в непохитність міжнародного права падає. Допоки український народ платить кров’ю за кожен день російської війни на виснаження, світові взірці демократії не можуть погодити пакет життєво важливої допомоги. За даними західних видань, вже цього літа український спротив може зіштовхнутися з колапсом без підтримки Сполучених Штатів. Поразка України буде в першу чергу поразкою та приниженням всієї Західної цивілізації та тріумфом тиранії у світі. Російська перемога означатиме перемогу Ірану, Північної Кореї та Китаю. Американські ізоляціоністи кують нестабільність у світі та збільшення рівня загроз для власної країни своїми руками.
2 роки затяжної кровопролитної війни Росії проти України не призвели до радикальної зміни відношення американців та європейців до боротьби українського народу за свободу та незалежність, але рівень втоми та готовності до миру за будь-яку ціну став відчутним. Автократія, на жаль, продемонструвала свою ефективність, дієвість та оперативність у воєнний час. Більш ґрунтовні та предметні розмови в американських та європейських політичних колах щодо перемовин з росіянами неодмінно призведуть до відповідних дій на міжнародній арені та встановленню хиткого миру в Україні, схожого до такого у 2015-2022 роках. Подібне становище знову дасть російському режиму нескінченне поле для ескалації та шантажу. Задача України та її стійких союзників — здобути можливості та ресурси для того, щоб опиратися на власні сили і не залежати від поставок зброї та надання фінансової допомоги з тих країн, що коливаються.
