Теорія хвиль демократизації (припливи та відливи)

Чому Росія напала на всі демократії світу. Розбираємося у теорії «Хвиль демократизації» Семюеля Хантінгтона.


8 хвилин

Російсько-українська війна оживила дискусії та міркування про глобальне протистостояння демократії з авторитаризмом. Американський професор Єльського університету, історик, доктор Тімоті Снайдер у виступі на Київському безпековому форумі у травні 2022 року навів 10 причин, чому українська перемога важлива не лише для України, а й для всього світу. Причина №5: «Якби Росія виграла цю війну, це була б величезна перемога для всіх сил, що протистоять демократії, для всіх, хто хоче використовувати те чи інше насилля для повалення демократій».

В історії є багато прикладів глобального протистояння демократії та авторитаризму. Холодна війна, світові та локальні війни тощо. Семюель Хантінгтон зібрав ці приклади докупи й описав коли і чому демократії розвивалися по всій планеті.


Суть теорії хвиль демократизації

Демократизація – це процес перетворення держави чи держав у демократії. У своїй книзі «Третя хвиля» 1991 року Хантінгтон описує це як серію з трьох хвиль припливу і зворотних хвиль – відливу. 

«Хвилею демократизації» він називає тенденцію ставання багатьох держав на шлях демократії. Такі тенденції є тільки у певних історичних періодах. Хантінгтон називає періоди демократизації та причини, які передували великим змінам.

Політологи Скотт Мейнворінг та Анібал Перез-Лінан доповнюють визначення Хантінгтона і кажуть, що хвилі демократизації – це «будь-який історичний період, протягом якого відбувається стійке та значне зростання частки конкурентних режимів (демократії та напівдемократії)».

Джерело: «Democratic waves? Global patterns of Democratization 1820-2000», Håvard Hegre, Mark P. Jones, Håvard Strand

Перша хвиля демократизації тривала з 1828 по 1926 рік. На своєму піку  вона нараховувала 29 демократій. Точкою відліку стає початок 19 століття і одна з важливих та незворотних подій – більшість білих чоловіків у Сполучених Штатах («Джексоновська демократія») здобули виборче право. Така тенденція продовжилася в інших державах:  Італія, Франція, Великобританія, Канада, Австралія й Аргентина. Наявність виборчого права у більшості громадян стало одним із основних складових тогочасних демократій. Сьогодні це база: демократія без права голосу, вільних, справедливих та періодичних виборів – не демократія. 

Відлив почався у 1922 році, коли до влади в Італії прийшов із фашизмом Беніто Муссоліні. Радикальні, мілітаристські, авторитарні, тоталітарні, фашистські рухи набирали впливу та популярності, чим задавили демократичний розвиток. Новостворені демократії не мали потуги протистояти агресії, експансії та інформаційному тиску. Тому до 1942 року у світі було лише 12 демократій. Це була найнижча точка першої хвилі демократизації.
Друга хвиля тривала з 1945 по 1974 рік. По закінченню Другої світової війни та перемоги антигітлерівської коаліції глобальна демократія повернулася до розвитку. У перше повоєнне десятиліття стрімко розвинулася когорта європейських демократій: Нідерланди, Норвегія, Італія, Франція, Данія, Люксембург, Бельгія. Серед неєвропейських держав, ривок у розвитку зробили Японія та Індія. Вершиною другої хвилі було 36 визнаних демократій на весь світ у 1962 році.

Далі знову почався спад – друга хвиля відливу. Загальна кількість демократій впала до 30 між 1962 і серединою 1970-х років. Це було повʼязано насамперед з тим, що деякі держави звернули в бік автократії в 1960-х роках (держави Латинської Америки).

Найбільше уваги Хантінгтон приділяє третій хвилі демократизації, яка тривала з 1974 по 1990 роки. Відправною точкою стала «Революція гвоздик» 1974-го в Португалії, коли було повалено авторитарний режим «Естадо Ново» диктатора Антоніо де Олівейра Салазара. Португалія припинила війну за колонії та повернулася на шлях демократичного розвитку. Тенденція демократизації почала набирати стрімких обертів: перехід від диктатури Франко в Іспанії, ривок держав Латинської Америки у 1980-их та Азії (Тайвань, Філіппіни, Південна Корея), розпад Радянського союзу, обʼєднання Німеччини і незалежність багатьох нових демократій у Східній Європі. Ця хвиля демократизації була найбільшою і охопила 60 держав. 

Чому так сталося? 

Хантінгтон виділяє 5 причин. Перша повʼязана з провалом легітимності та довіри до авторитарних режимів. Друга – зі світовим економічним розвитком і потребою багатьох країн вдосконалитись та модернізуватися. А процес модернізації є комплексним і включає не лише будівництво купи заводів, а і розвиток загальної освіти, зростання середнього класу, збільшення переїзду людей до міст, потреби взаємодіяти (урбанізація). Третя причина демократизації – непередбачуваність. Неочікуваний розпад СРСР та ефект «снігової кулі», коли держави-сусіди наслідують досвід одна-одної і цілий регіон демократизується швидше. Четверта причина – світоглядна зміна у Католицькій церкві, яка почала наголошували на правах особи та протистоянні авторитаризму.  І нарешті, пʼята причина демократизації повʼязана з роллю США та Європейського Союзу. ЄС вимагав певних демократичних стандартів, охочі доєднатися – мусили демократизуватися. Багато держав взяли курс на вступ до ЄС і долучилися у 1995 (Австрія, Фінляндія і Швеція) та 2004 (Кіпр, Естонія, Литва, Латвія, Мальта, Польща, Словаччина, Словенія, Угорщина і Чехія) роках. 


І що далі?

Та нічого. Ну як, праця Хантінгтона зупинилася на 3 хвилі і породила купу наукових дискусій, запитань, доповнень та критики. Вже у 1997 році політолог Ларі Даймонд написав працю «Кінець третьої хвилі або майбутнє глобальної демократії» і зауважив нову хвилю відливу чи відкату демократизації. Зрештою, вона прослідковується до сьогодні. Коротко і зрозуміло каже про це неприбуткова організація «Національний Демократичний»: 

«Вже п’ятий рік поспіль кількість країн, які рухаються в авторитарному напрямку, перевищує кількість країн, які рухаються до демократії. 2020 рік став 15 роком поспіль, коли ми спостерігали глобальне падіння свободи».

Тому новий масштабний напад авторитаризму на демократію у такий складний час є загрозою для глобальних тенденцій демократизації, якщо міркувати в контексті теорії Хантінгтона. Тому й напад на Україну – це напад на всі демократії.


Ця публікація розроблена ГО “ЙОДА” за підтримки Міжнародної фундації виборчих систем (IFES), Агентства США з міжнародного розвитку (USAID), Міністерства міжнародних справ Канади та британської допомоги від уряду Великої Британії. Будь-які думки, викладені у цій публікації, належать “ГО ЙОДА” і не обов’язково відображають погляди USAID, урядів США, Канади або Великої Британії.
Вам може сподобатись!

Вибори після війни: на що звернути увагу

Виклики проведення виборів в Україні після війни на основі дослідження Ради Європи «Передумови та виклики для організації та проведення виборів в Україні у післявоєнний час».