Cool girl, manic pixie dream girl: чому ці кліше існують

Як і чому кіно стереотипно зображує жінок


У 2017 році науковці з Лабораторії інженерної школи аналізу та інтерпретації сигналів Вітербі при університеті Південної Каліфорнії за допомогою автоматичного аналізу дослідили майже 1000 сценаріїв фільмів, взятих із The Daily Script і IMSDb.

Автори проаналізували зміст мови персонажів та їх взаємодію за гендером, расою та віком. З усіх цих сценаріїв чоловіки мали понад 37 000 діалогів. У жінок було трохи більше 15 тисяч. Жінки зобразили трохи більше 2000 персонажок, чоловіків зобразили майже 4900. 
Крім того, що жінок, репрезентують у кіно кількісно менше, питання також у тому якими зображені ці героїні. Згідно того ж таки дослідження, жінки у кіно «більш позитивні». Це пояснюється використанням мови, пов’язаної з сімейними цінностями. Чоловічі діалоги ж містили більше слів, пов’язаних із досягненнями, смертю, і більше лайливих слів, ніж репліки, написані для жінок.


Тест Бекдел

У 1985 році з’явилося правило, що вигулькнуло у коміксі «Dykes To Watch Out For» — тест Бекдел: 

  1. У кіно є хоча б дві жінки
  2. які говорять одна з одною
  3. про що завгодно окрім чоловіків. 
«Правило» у коміксі «Dykes To Watch Out For» Джерело: dykestowatchoutfor.com

Можна сказати, що тест Бекдел виник як реакція на те, що жіночі персонажі у кіно переважно були потрібні для того, аби розкривати сюжетну лінію головного героя-чоловіка. Починаючи з нульових до цього формулювання додали ще одне правило — аби героїні мали імена. 

І якщо вам здається, що сучасне кіно долає гендерні стереотипи і легко проходить тест Бекдел, то згадайте нещодавнього «Оппенгеймера» Кристофера Нолана, де хоч і було принаймні дві жінки, але вони не розмовляли між собою і їх репліки були побудовані лише довкола головного героя. 

Тест Бекдел, звичайно не є вичерпним, адже інколи відверто сексистькі фільми можуть його пройти: достатньо помістити у сценарій двох жінок і вигадати їм діалог. Але частково завдяки ньому з’явилася суспільна дискусія щодо того, як саме репрезентують жінок у кіно. 

Внаслідок того, що кіно створюється у більшій мірі чоловіками, персонажки, написані ними, можуть не відображати досвід реальних жінок. Інколи несвідомо, але такі фільми транслюють гендерні стереотипи. Існують окремі «терміни» для клішованих образів жінок, які радше відображають чоловічі фантазії, аніж прагнуть цілісно розповісти історію тої чи іншої героїні. 

Одним із таких тропів є так звана «manic pixie dream girl». Цей термін вперше вжив кінокритик Натан Рабін після перегляду «Елізабеттауна». Описуючи героїню Крістен Данст, Рабін сказав, що такий образ:

«існує виключно в гарячковій уяві чутливих сценаристів-режисерів, щоб навчити задумливо-душевних юнаків прийняти життя та його нескінченні таємниці та пригоди». Вона приваблива, енергійна, дещо ексцентрична, сповнена дивних примх і особливостей (зазвичай включаючи дитячу грайливість). Єдина мета такої героїні в сюжеті — «стати музою», змінити головного героя, зробити його щасливим тощо. 

«Чоловіки ростуть, очікуючи стати героями власної історії. Жінки ростуть, очікуючи бути актрисами другого плану в когось іншого», — пише Лорі Пенні у своїй статті

Якщо розглянути головну героїню фільму «500 днів літа» Марка Вебба Саммер, то це чудовий приклад деконструкції образу manic pixie dream girl. 

Сцена у ліфті, фрагмент з фільму «500 днів літа» Марка Вебба.

За сюжетом, ми бачимо Саммер (головну героїню) очима Тома. Він закохується у дівчину і глядачам показують 500 днів їх роману. Протягом цього часу Том прагне справжніх стосунків, хоча дівчина із самого початку каже йому, що не хоче. Коли вони розходяться, Том переживає це болісно. Особливо після того, як дізнається, що Саммер заручена та виходить заміж. Вся стрічка побудована на тому, що головний герой занурений у свої романтичні фантазії і це могло би бути класичним ромкором. Однак Самер — не класична «дівчина-мрія». Незважаючи на те, що вона вигадлива та весела, у неї також є свої бажання та бажання. Саммер існує не для того, щоб завершити Тома.

Інший стереотипний троп — «крута дівчина» (cool girl). Він «став названим» завдяки книжці 2012-го року «Загублена» авторки Ґіліян Флінн. «Загублену» у 2014-му екранізував Девід Фінчер, тому ви мабуть, знаєте цей монолог:

Фрагмент з фільму «Загублена» Девіда Фінчера

«Крута дівчина» — це героїня,  яку називають «однією із хлопців». Крута дівчина, швидше за все, має пристрасть до автомобілів, спорту або будь-який інший інтерес, в якому домінують чоловіки, і відображає пристрасті головного героя. Вона завжди у гарному настрої, вільна та весела. Крута дівчина любить їсти фаст-фуд та п’є пиво, але все одно залишається худою та конвенційно гарною. Круту дівчину найбільше цінують за відсутність емоцій, вона пасивна і емоційно відсторонена так, що звільняє головного героя від усієї відповідальності. Це не означає, що жінки не можуть любити пиво, спорт абощо. Жінки не мають визначаються лише тим, наскільки вони привабливі для чоловіків. Також цей образ є по своїй суті мізогінним, адже часто протиставляється класично жіночним, емоційним персонажкам. 

Як би нам того не хотілося, культурні продукти можуть формувати ідентичність. Гендерні стереотипи у кіно впливають на сприйняття та очікування від реальних жінок. У нашому житті немає жодного сценарію, але є унікальний досвід, свої власні бажання та амбіції. І це гідне реалістичної репрезентації.


Ця публікація розроблена ГО “ЙОДА” за підтримки Міжнародної фундації виборчих систем (IFES), Агентства США з міжнародного розвитку (USAID), Міністерства міжнародних справ Канади та британської допомоги від уряду Великої Британії. Будь-які думки, викладені у цій публікації, належать “ГО ЙОДА” і не обов’язково відображають погляди USAID, урядів США, Канади або Великої Британії.
Вам може сподобатись!

Вивих свідомості

Нон-конформісти, ейфорія вседозволеності та Львів