Бункери, диктаторська параноя та шпигуни
У 2019 році на Bird in Flight вийшла стаття про кількатижневу поїздку фотографа Олександра Рупета по Албанії. Рупета знімав бункери по всій країні. Похмурі бетонні кулеподібні споруди залишило по собі комуністичне минуле під правлінням диктатора Енвера Ходжі у 1941-1985 роках. Нині ж частину з них албанці переобладнали під музеї, готелі, кіоски з їжею тощо.
Для мешканців країни бункери стали частиною буденності, як-от радянські автобусні зупинки для українців.
Навіщо взагалі було зводити понад 700 тисяч бункерів з 1960-х і аж до початку 1980-х, невже існувала загроза?
На Албанію ніхто не нападав
Албанія — невелика країна на півдні Балкан. Після Другої світової війни її звільнили від шестирічної нацистської окупації та створили нову державу — Демократичний уряд Албанії. Нехай вас не вводить в оману слово «демократичний», адже прем’єр-міністром країни був Енвер Ходжа. Він мав намір створити комуністичну державу, «натхненний» ідеологією «марксизму-ленінізму». Під його керівництвом почали індустріалізацію та колективізацію, однак сталінська утопія так і не настала. Країна жила за рахунок кредитів від соціалістичних країн-союзників, які не повертала. Диктатура Енвера Ходжі тривала з 1944 по 1985 рік та принесла Албанії міжнародну ізоляцію та криваві репресії всередині країни.
Після розвінчання культу Сталіна Албанія розірвала дипломатичні відносини з СРСР, звинувативши Хрущова у зраді марксистських принципів. А згодом із ще одним великим союзником — Китаєм. Це призвело до посилення мілітаризації всередині країни. Оголосивши інші держави ворогами, Ходжу готував Албанію до війни. Тож будівництво величезної мережі бункерів з одного боку мало вселити страх до зовнішнього світу у громадян, а з іншого — демонструвати як сильно їх лідер піклується й оберігає від «загроз».
На 10 людей 11 шпигунів
Евер Ходжу шукав ворогів не лише ззовні. За албанцями слідкувала таємна поліція — «Сігурімі». Вони покладалися на величезну мережу цивільних інформаторів, щоб придушити будь-яке інакомислення та підтримувати комуністичний режим при владі протягом десятиліть. Громадян переслідував страх, адже за неправильну необережну фразу будь-хто: сусід, колега, член родини міг донести на тебе владі. Від «чистоти репутації» перед урядом залежило фізичне виживання. З усіх країн «соціалістичного табору» Албанія мала найбільш жорсткий та ізольований режим.
За оцінками експертів, вбили щонайменше 7 тисяч противників режиму, понад 100 тисяч депортували до трудових таборів. Уряд утримував складну систему в’язниць та таборів. Ув’язнені були дешевою робочою силою, змушені каторжно працювати у шахтах, жити у нелюдських умовах та терпіти системне насильство й тортури.
Також у 1967 році Ходжа знищив релігію. Руйнували церкви та мечеті, перетворювали їх на спортивні арени та склади. Священнослужителів та їх родини піддавали репресіям, страчували та ув’язнювали. У 1976 році Албанія стала першою офіційно атеїстичною країною в світі.
Повсякденне життя за комуністичних часів у країні важко назвати легким. Передусім через голод. Кожна родина отримувала від держави пайки м’яса — до 4 кілограм на місяць, а також яйця, каву, цукор та сир. Інші продукти були «ненормованими» та у значному дефіциті.
За часів комунізму кордони для більшості людей були закритими, спробу незаконно їх перетнути вважали одним із найсуворіших злочинів і прирівнювали до державної зради.
Албанія була єдиною соціалістичною країною, яка не мала організованих політичних дисидентів.
Падіння комуністичного режиму в Албанії почалося у 1990 році, через 5 років після смерті диктатора, який був при владі понад 40 років. Поштовхом стали студентські протести. У грудні 90-го комуністичний уряд легалізував опозиційні партії. Внаслідок цього сформувалась Демократична партія, яка стала ініціатором масових протестів з вимогою демократії. Зусилля громадян та громадянок призвели до демократичного референдуму, 1992-го комуністична партія програє на виборах по всій країні.
Болото солодше за мед: що прочитати про Албанію
Видавництво «Човен» опублікувало книгу «Болото Солодше за мед. Голоси комуністичної Албанії» Малґожати Реймер — польської письменниці та репортажистки. Реймер подорожувала Албанією та записувала історії людей, які пережили комунізм. Ці інтерв’ю висвітлюють чотири десятиліття правління Ходжі та його вплив на практично на всіх громадян: від вчителів і дітей, ув’язнених і вигнаних письменників до черниць і фабричних робітників.
