«Чисте мистецтво»: художники\ці, про яких ви (ймовірно) не чули
8 хвилин
Б’юся об заклад, ви точно знаєте хто така Марія Приймаченко. І навіть те, що її творчість належить до наївного мистецтва. Якби ви спробували описати її роботи, чи вийшло дати визначення наїву як такому?
Сербський мистецтвознавець Ото Біхальї-Мерин створив «Всесвітню енциклопедію наїву», а ще — описав ознаки наївного мистецтва. Вони такі: незалежне від професіоналів, має інстинктивний характер та яскраво виражену індивідуальну манеру творчості, відзначається свіжістю та радістю сприйняття навколишнього світу. До речі, після Другої світової війни, коли мистецькі кола в Югославії були змушені прийняти державну політику Радянського Союзу соціалістичного реалізму, Біхалі-Мерін використовував свій вплив для захисту модерністського та наївного мистецтва.
Давайте детальніше зупинимось на критерії «незалежне від професіоналів». Це означає, що митець чи мисткиня розвилися поза інституційним середовищем, не мали художньої освіти (так-так, ніякої лінійної перспективи!). Через цей критерій також проходить «ар брют», або ж «аутсайдерське мистецтво» — відсилаючи до існування поза загальним мистецьким контекстом. У сучасному світі значення фаховості втратило чіткі межі, як і розділення на самоуків та професіоналів. На відміну від 19 та 20-го століття, коли такі мистецькі практики як наїв геть не мали конкретних термінів у історії мистецтва.
Звідки інтерес до «непрофесійних» художників?
Аліса Ложкіна — українська кураторка, арт-критикиня у передмові до артбуку «Наїв» пише, що у середині 19-ого століття виникла криза класичного академізму. Європейські митці-новатори захоплювалися естетикою вуличних вивісок і творчістю самоуків, але так само — колоніальними цікавинками. Тоді ж виникає термін «примітив» на означення артефактів африканською, полінезійської чи американської корінної культури. Захоплюючись цим, а ще й народним мистецтвом європейці, на жаль, не розуміли контексту та доволі зверхньо означали його «примітивом». Щодо терміну «наїв», то він поширився завдяки Артюру Рембо.
Коли говорять про «чисте мистецтво», то найчастіше згадують грузинського художника Ніко Піросмані, француза Анрі Руссо та, звісно, українку Марію Приймаченко. Проте, давайте згадаємо менш нам відомих.
Мокарраме Ганбарі
Іранська художниця, яка почала малювати у 61 рік. Кажуть, що жінка натрапила на картини художника, які її син залишив у неї вдома. Вона продовжувала малювати, використовуючи яскраві, оригінальні кольори, натхненні красивою природою її околиць, і за кілька років її роботи були помічені художниками в Ірані та за кордоном.
Геснер Абеляр
Гаїтянський художник і скульптор. Народився в Порт-о-Пренсі, Абеляр почав життя як механік, потім вивчав живопис і скульптуру в промисловій школі. На багатьох його картинах зображені птахи, дерева та сцени з життя Гаїті.
Ілля Башичевич
Сербський художник. Хоча більшість робіт Іллі має біблійний підтекст, Ілля вважав віру особистою справою і, ходив до церкви лише в особливих випадках. На теми художника також вплинули здебільшого усні традиції сербської народної поезії, міфів та історії. Стилістично відчувається вплив візантійської ікони та місцевого народного мистецтва.
The Apocalypse: The Argonauts, 1962, фото: outsiderartfair.com
Пелагея Райко
Українська художниця з Херсонщини. Почала малювати у 69-річному віці. Образна система мисткині поєднувала християнську, радянську та язичницьку символіки. Розписала власний будинок, побудований у 1954 році.
Ця публікація розроблена ГО “ЙОДА” за підтримки Міжнародної фундації виборчих систем (IFES), Агентства США з міжнародного розвитку (USAID), Міністерства міжнародних справ Канади та британської допомоги від уряду Великої Британії. Будь-які думки, викладені у цій публікації, належать “ГО ЙОДА” і не обов’язково відображають погляди USAID, урядів США, Канади або Великої Британії.
