Ой, давай вже після спеціальних днів відпочинку

«Зимові канікули» у СРСР: так звані «безрелігійні колядки» та «свято ялинки».


8 хвилин

Минулорічне дослідження говорить, що найулюбленішими новорічними святами українців є Різдво (49%) і Новий рік (37%). Що ж, це доволі непогана статистика, враховуючи радянське минуле, де Новий рік був «головним святом». Але як так трапилось?


Шо по святам

У перші ж роки після Жовтневого перевороту 1917-ого року більшовиками почала конструювалася нова «правильна» ідентичність — соціалістична, атеїстична та антибуржуазна. І, звичайно, така політика відображалася у всіх сферах життя, в тому числі у культурі повсякденності. 

У пореволюційні роки питання обрядовості були більш другорядними у порівнянні з економічними та політичними проблемами. Однак, 24 січня 1918 року був прийнятий один із перших декретів. У ньому йшлося про зміну календаря з юліанського на григоріанський. Тобто, до 1918 року Різдво в Україні святкували 25 грудня, а Новий рік — 1 січня. Тепер 1 січня припадало на останній тиждень Різдвяного посту, та й узагалі було робочим днем. 

Тогорічними постановами встановлювалися й нові державні свята: День 9 січня 1905 року, День повалення самодержавства, День Паризької комуни, День Інтернаціоналу, День пролетарської революції. Релігійні чи традиційні свята замінялися своєрідними «громадянськими». Це значно скоротило кількість церковних вихідних днів і ввело нові — соціалістичні. Взагалі, у середині 20-х встановлювалося сім обов’язкових вихідних. Серед них Новий рік та шість «революційних свят», а також десять «спеціальних днів відпочинку», які мали визначатися відповідно до місцевих традицій та звичаїв.А згодом у СРСР поставили завдання викорінити народні звичаї святкування, в тому числі позбутися «так званих музичних творів на релігійно-біблійну тематику». Як ви здогадались, мова йшла про колядки та щедрівки. Натомість пропонувалися «свята та звичаї, які б відповідали вимогам соціалістичного культурного будівництва». З «буржуазних» свят більшовиками визнавався Новий рік, вже пізніше, у 1930-х. Але є нюанс. 


Про «Свято ялинки»

Заборона ялинки та Різдва не обов’язково означала, що населення уникало «неофіційного», чи то навіть «підпільного» святкування. Можливо, саме тому другий секретар ЦК КПУ і перший секретар Київського обкому Павло Постишев у 1935 році написав лист у газету «Правда» із закликом «організувати дітям гарну ялинку» (обережно, далі — соціалістична лексика):

«У дореволюційний час буржуазія та урядовці буржуазії завжди влаштовували на Новий рік своїм дітям ялинку. Діти робітників із заздрістю через вікно задивлялися на виблискуючу різнокольоровими вогнями ялинку і дітей багатіїв, які веселяться навколо неї. Чому у нас школи, дитячі будинки, ясла, дитячі клуби, палаци піонерів позбавляють цього прекрасного задоволення дітлахів трудящих Радянської країни? Якісь, не інакше як “ліві” загибщики знеславили цю дитячу розвагу як буржуазну затію.

Слід цьому неправильному засудженню ялинки, яка є прекрасною розвагою для дітей, покласти кінець. Комсомольці, піонер-працівники повинні під Новий рік влаштувати колективні ялинки для дітей. У школах, дитячих будинках, у палацах піонерів, у дитячих клубах, дитячих кіно і театрах  скрізь має бути дитяча ялинка! Не повинно бути жодного колгоспу, де б правління разом із комсомольцями не влаштувало б напередодні Нового року ялинку для своїх дітлахів. Міськради, голови районних виконкомів, сільради, органи народної освіти повинні допомогти встановленню радянської ялинки для дітей нашої великої соціалістичної батьківщини.

Організації дитячої новорічної ялинки наші дітлахи будуть тільки вдячні. Я впевнений, що комсомольці приймуть у цій справі активну участь і викоренять безглузду думку, що дитяча ялинка є буржуазним забобоном. Отже, давайте організуємо веселу зустріч Нового року для дітей, влаштуємо хорошу радянську ялинку у всіх містах і колгоспах!».

Тож 30 грудня 1935-го в Україні, а саме у Харкові, у Палаці піонерів було встановлено першу офіційну радянську ялинку.

Водночас існують версії, що святкування Нового року запровадили, щоб відвернути увагу людей від масових репресій та кількох Голодоморів. І загалом, важко уявити, що ідея належала самому Постишеву, а не була затверджена «керівництвом» напередодні публікації його звернення. Як інакше пояснити таку швидку організацію дитячих свят та ярмарок?

А ще існує «новорічний» кінодокумент  — «С Новым годом» 1935-ого року. Це така собі відео-нарізка з підсумками чому «жити стало краще, жити стало веселіше»: ось кадри продажу хліба після скасування карток. Сталін вітає у Кремлі випускників академій Червоної армії. Кривоніс, машиніст із Слов’янська, веде склад Донецькою залізницею. Стаханов працює у вибої. Та багато чого іншого. 

Проте, пам’ятаймо, що у той час «ялинка» — офіційне дитяче свято, а 1 січня до 1947 року лишається робочим днем.

Отже, більшовики наголошували, що це не реабілітація буржуазного свята, а святкування нового «радянського», «червоного», яке нічого спільного зі старим, окрім прикрашання ялинки, не має. До речі, щодо останнього: вифлеємську зірку, звісно, міняють на п’ятикутну. У наступні роки запускається виготовлення на фабриках фігурок піонерів, поїздів, прикордонників з собаками, броньовиків тощо. Жодного натяку на ангелів. Прикраси мали відображати досягнення СРСР. Проте, у 30-х це все ж було дорого: зазвичай прикраси виготовляли з підручних матеріалів типу картону та вати.  А у 60-х з’являтися космічні ракети, космонавти та супутники на ялинку. А можливо, ви бачили на власні очі ялинкові прикраси доби Хрущова — скляні качани кукурудзи чи огірки та баклажани. 

Новий рік можна вважати одним із так званих радянських «свят-замінників». Складно пригадати бодай одне свято, яке б не було пов’язано із партією. Як ми бачимо — і Новий рік (вибачте, «Свято ялинки») таким не був, але все, можливо, він був «меншим злом» поруч із демонстраціями до першого травня.


Про Різдво 

Якщо Новий рік пізніше «реабілітували», то святкувати Різдво повноцінно та легально українці матимуть змогу лише здобувши незалежність. 

Але повернемось у радянський Київ 20-х. Сергій Єфремов, громадський діяч, літературознавець та публіцист,якого вже у 1930-му році було засуджено по сфабрикованій справі на 10 років ув’язнення, писав у своєму щоденнику: 

«Різдво по старому стилю, “справжнє” Різдво, як тепер кажуть. Антирелігійна пропаганда зробила тільки те, що ніхто не святкує по новому стилю, а тільки по старому, хоч офіційно це й будень. Пускаються навіть на хитрощі. По деяких підприємствах заявили робітники, що на Різдво (по новому стилю) хочуть працювати, аби потім вибрати для святкування інші два дні – і вибрали Різдво по старому стилю. Вчора публіка валом валила на базар, купуючи ялинки, і публіка здебільшого пролетарського вигляду. Обіруч чіпляються люде за романтику, яку в них хочуть видерти. Досить до чогось доторкнутись большевикам, щоб воно одразу набрало одіозного характеру в очах саме робочої людности». 

Антирелігійна пропаганда, про яку пише Єфремов — була однією зі стратегій придушення більшовиками релігійних та традиційних свят. Це реалізовувалось не лише агітацією. Як і з Новим роком — створювалися «свята-замінники». Наприклад, «Комсомольське Різдво», або так звані «звіздини» на противагу церковному обряду хрещення. 

В одній з доповідних записок КДБ звітувалося, що «націоналістичні елементи у своїй ворожій діяльності раніше використовували «колядки» і «щедрівки» як одну з легальних форм залучення нових учасників в «український рух» і в інтересах збору так званих «громадських коштів», а однією із «небезпечних» рис щедрівок і колядок було також те, що текст однієї з них містить фразу: «Боже, волю Україні дай!». 

У 1958 році «нелегальних» колядників зображували як злочинців, які «группами, в маскировочных костюмах ходили от дома к дому». 

У 1960-х роках крім ялинки у містах символами новорічного свята намагалися зробити і «червоні» безрелігійніколядки та щедрівки, які до цього також вважали проявами (як ми вже згадували) «буржуазного націоналізму», на зразок:

«Добрий вечір тобі, вільний пролетарю! 
Нова радість стала, яка не бувала: 
Довгождана зірка волі в Жовтні засіяла.
Де цар був зажився, з панством вкорінився, Там з голотою простою Ленін появився!»

А бо ж таке:

«Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на весь вечір!
Революція вставала,
На бідноту покликала:
– Ой, вставай, вставай, голота,
Та рушай-но за ворота,
Будем ворога рубати,
Люд робочий визволяти!
Вийшло сонце, подивилось,
Та й на небі звеселилось.
А ми й самі дуже раді,
Що у нас панують Ради!»

Хоч яких би зусиль не докладали у Радянському Союзі — колядки та щедрівки залишаються у пам’яті та культурі українців. Як і Різдво, а також — наша ідентичність.


Ця публікація розроблена ГО “ЙОДА” за підтримки Міжнародної фундації виборчих систем (IFES), Агентства США з міжнародного розвитку (USAID), Міністерства міжнародних справ Канади та британської допомоги від уряду Великої Британії. Будь-які думки, викладені у цій публікації, належать “ГО ЙОДА” і не обов’язково відображають погляди USAID, урядів США, Канади або Великої Британії.
Вам може сподобатись!