Непомічений аргумент: коротка історія Республіки Ічкерія

Чому Ічкерії не вдалось здобути незалежність


8 хвилин

Я дізнався про існування Ічкерії коли потрапив на вулицю імені Джохара Дудаєва у Львові. Одразу заґуглив і натрапив на інтервʼю з Дудаєвим 1995-го року, де він розповідає про імперіалізм Росії та прогнозує як республіки, що здобули незалежність у 1990-1992 роках у майбутньому невідворотньо зіткнуться з нападом Росії. 

Тиждень тому, 18 жовтня Верховна Рада України видала постанову та визнала Чеченську Республіку Ічкерія тимчасово окупованою Росією і засудила вчинення геноциду чеченського народу. 

У цьому матеріалі формуємо уявлення про Ічкерію, її шлях до незалежності та боротьбу з російським імперіалізмом.


Ічкерія, це взагалі де?

На Кавказі, тут!


Народ нохчий, вторгнення на Кавказ і надії на автономію

Народ нохчий (з наголосом на «о»). Саме так називають себе чеченці. А слово «чеченці» виникло з російської історіографії і так поширилося світом та наукою. Ще один нюанс імперіалізму так би мовити. Далі у матеріалі використовуватимемо «чеченці», аби уникнути плутанини. З рештою, чеченці також називають себе чеченцями. 

У період з 16 по 19 століття цей регіон був принциповим одразу для кілької імперій: Османської, Турко-Перської та Московії (згодом Російської Імперії). Нохчий тривалий час маневрували між ними, укладаючи ситуативні союзи. 

У 1763 році Російська Імперія почала вторгнення в Черкесію на Кавказі. Вторгнення пішло далі і почалася Кавказька війна (1817-1864) проти корінних народів: адигів, абазинів, абхазів, убихів, нохчий і дагестанців. Імперія перемогла і понищила народи Кавказу. Землі Кавказу були заселені перськими козаками. Це стане фундаментом для конфлікту між Росією та чеченцями у 20 столітті.

Кавказька війна закінчилась перемогою Російської імперії, поневоленням Кавказу та вчиненням геноциду одного з народів – черкесів, їх насильницького вигнання в Османську Імперію.

Під час громадянської війни в Росії (1917-1922 роки) у протистоянні між денікінцями та більшовиками, чеченці частково підтримали більшовиків, бо домовилися про автономію. Більшовики дотримали слова і у 1923 році була створена Чеченська Автономна Область (АО) в складі СРСР.

Далі у 1934 року її обʼєднали разом з Інгуською АО в Чечено-Інгуську АО. Потім стало гірше.


Депортація, геноцид, повернення дому

Під час Другої світової війни Радянський союз звинуватив чеченців у колаборації з німецькими нацистами, хоча територія Чечено-Інгуської АО не була окупована навіть на половину.  

З таким звинуваченням автономію було скасовано, а 23 лютого 1944 року почалася насильницька депортація чеченців та інгушів в Азію та Казахстан. У радянських джерелах фігурує операція, що отримала назву «Чечевиця». Внаслідок цього чергового акту геноциду авторства СРСР загинуло від 100 тисяч чеченців та 20 тисяч інгушів.

Тут почерк ідентичний до депортації кримських татар. Радянський союз використав таку ж  аргументацію про колаборацію з німецькими нацистами і той самий метод знищення цілого народу – депортацію.

Після смерті Сталіна у 1957 році Чечено-Інгуської Автономну РСР було поновлено і чеченці почали повертатися додому. Натомість кримським татарам дозволили повернутися лише у 1989 році. 

Вдома на чеченців чекала Радянська влада з політикою русифікації, дискримінацією та усим іншим, що вона несла. 


Бурне становлення Нохчі-чо

Літо 1990. Чеченці протестують проти Верховної Ради Чечено-Інгуської АРСР і вимагають рішення про статус суверенітету республіки. Процес пішов. В листопаді «Загальнонаціональний конгрес чеченського народу» обрав керівний орган — виконавчий комітет конгресу.  Головою став Джохар Дудаєв. Члени комітету одноголосно прийняли декларацію про заснування та суверенітет Чеченської Республіки (чеченською – «Нохчі-Чо»). Також було заявлено, що Чеченська Республіка не буде входити до складу СРСР або РРФСР.
Літо 1991. У Москві відбувається невдалий путч з метою усунення Горбачова, а після Радянський союз розвалюється. Республіки отримують можливості для здобуття незалежності. Боротьба за владу в Чечні точиться між двома силами: «Національним конгресом чеченського народу», що представляє широку антикомуністичну коаліцію і контрольованою комуністами Верховною Радою республіки. 

Борис Єльцин на танку закликає прихильників не підкорятися ГКЧП і виходити на захист демократичної Росії. Фото: Владимир Павленко / PhotoXPress

Конгрес переміг, вони захоплюють та розпускають Верховну Раду. 27 жовтня 1991 року головою Виконавчого комітету Конгресу обрано Джохара Дудаєва. Посада передбачала виконавчі та законодавчі повноваження на період становлення незалежної чеченської держави.

До речі, Дудаєв був у числі депортованих чеченців у 1944 році. Джохару на той момент було 8 днів.

1 листопада 1991 року Джохар Дудаєв видав свій перший Указ «Про оголошення суверенітету Чеченської Республіки», ТАСС

1 листопада 1991 року своїм першим декретом Дудаєв проголосив незалежність Чеченської Республіки від Російської Федерації. У грудні в Чечні проводять президентські вибори, на яких перемагає Дудаєв. Він отримав більше 60% голосів виборців. Деякі історики, зокрема Елісон Томас у стверджує, що на виборах були присутні міжнародні спостерігачі ООН, ОБСЄ та 20 держав (Джерело: «Легітимність, успіх та повстання в Чечні: виникнення і падіння незалежності Чечні», видана Університетом Північної Кароліни в 2017 році). В будь-якому випадку, Дудаєв став легітимним лідером чеченського народу. 

Росії тенденція розвитку незалежної Чечні не сподобалася, тому вона почала різними методами схиляти Дудаєва на поступки. Була влаштована фінансова та транспортна блокада Чечні для погіршення внутрішньої ситуації. Невдовзі, відносини між Дудаєвим і Парламентом погіршилися, і навесні 1993 року він розпустив парламент, встановивши пряме президентське правління. Парламент (опозиція) відсторонила від Президентства у відповідь. Так почалася внутрішня громадянська війна між прихильниками Дудаєва та опозицією. 

Росія радо підтримала опозицію, бо Дудаєв виступав за незалежність Чечні. Тому опозиція створила «Тимчасову раду та уряд» (як альтернативний уряд) і звернулася за допомогою до Росії. Росія визнала Тимчасовий уряд єдиним легітимним органом влади у Чечні. У відповідь на це Президент Дудаєв змінює назву з «Чеченська Республіка» на «Чеченська Республіка Ічкерія» для того, аби підкреслити відмінність та незалежність. 

Опозиція була досить міцною, бо військові загони Тимчасового уряду підтримувалися Росією. Проте, по аналогії до самопроголошених псевдореспублік “ДНР” та “ЛНР”, Росія так само заперечувала участь своїх кадрових військових та постачання зброї. 

В листопаді 1994 року російська авіація обстрілює Чечню, опозиція та російські військові йдуть на захоплення столиці – Грозного. Дудаєв відбивається і перемагає. У Росії розуміють, що експансії “опозицією” недостатньо, потрібно почати повномасштабну війну.


Вбивство Дудаєва та дві російсько-чеченські війни

11 грудня 1994 – Росія нападає на Чечню і розвʼязує Першу російсько-чеченську війну (1994-1996). Бойові дії супроводжувалися військовими злочинами проти цивільного населення з обох сторін. Чеченці захопили 1200 заручників в Будьоновську, де 129 осіб загинуло. Росіяни влаштували Самашської різанину, де знищили більше 100 цивільних. Ці випадки не були єдиними.

Росія програвала на стратегічному рівні попри масові бомбардування міст, зокрема столиці – Грозного. Провальний штурм столиці та інші поразки тиснули на становище Президента Росії Бориса Єльцина. Тому наступний його наказ – ліквідувати Джохара Дудаєва. Лідера Ічкерії вислідили через мобільний звʼязок та випустили по ньому дві ракети з літаків-штурмовиків СУ-25. Дудаєв загинув. Його смерть не зупинила чеченський опір.

Чеченський боєць, 1996 рік. Фото: Christopher Morris 
Чеченські бійці, 1996 рік. Фото: Christopher Morris 

Президентом Ічкерії став віце-президент Зелімхан Яндарбієв, письменник за фахом. А військовий напрямок очолив Аслан Масхадов, у минулому полковник Радянської Армії. Чечня вистояла. У листопаді 1996 року та травні 1997 року були підписані мирні угоди. 

Дитина на вулиці Миру в Грозному, 1996 рік. Фото: Christopher Morris

Мир тривав 3 роки і супроводжувався складною внутрішньою ситуацією: розруха, слабка економіка, безробіття, потреба у реабілітації, відчуття несправедливості. Підсилило міжвоєнну кризу протистояння між чеченськими націоналістами та ваххабитами- панісламістами (більш радикальним суспільно-політичним рухом). А ще наростання інших неконтрольованих воєнізованих організацій. Спроби домовитись провалились. У підсумку ваххабити-панісламісти вторглися в Дагестан.

Російські війська ведуть бій із повстанцями. Фото: ера

Їх швидко придушила Росія і використала це як привід для вторгнення в Ічкерію. Іншим приводов була політична криза в Росії та невдоволення Єльцином, а також серія терористичних актів, вибухів в різних містах Росії. Частина вибухів були організовані Російською спецслужбою «ФСБ» та радикальними організаціями.

За 9 років Другої російсько-чеченської війни (серпень 1999 – квітень 2009) Росія на чолі з новим президентом Путіним остаточно знищила Ічкерію і встановила там лояльний та маріонетковий уряд Ахмата Кадирова, та згодом його сина – Рамзана Кадирова.

Російські військові в зруйнованому Грозному, 2000 рік. Фото: ера
Ахмад Кадиров (ліворуч) та Рамзан Кадиров (праворуч). Фото: TASS

Що далі?

Сьогодні від тої Ічкерії Джохара Дудаєва залишилися хіба діаспора та представники у вигнанні.

Чеченська Республіка (без слова Ічкерія) існує сьогодні юридично як субʼєкт Російської федерації, який не має жодної незалежності чи автономії. 95% населення становлять чеченці.

У листопаді 2007 року частиною чеченської еміграції було обрано прем’єр-міністра уряду Чеченської Республіки Ічкерія у вигнанні. Ним став Ахмед Закаєв. Він очолює Державний комітет де-окупації Чеченської Республіки Ічкерія.

Ахмед Закаєв під час акції протесту проти російського вторгнення до України. Лондон, 5 березня 2022 року. Фото: Shutterstock

Скільки сьогодні є чеченців налаштованих на незалежність проти Росії чи Кадирова свердити не можна. Принаймні, нам не вдалося знайти достатньо інформації. Якщо знайдете, то пишіть нам на електронну пошту – bomedia@yodango.com


Міжнародне визнання Ічкерії

У 1992 році президент Грузії Звіад Гамсахурдія визнав Ічкерію. Проте, це відбулося після перевороту в Грузії, де його усунули, тому легітимність визнання сумнівна. Президент-наступник не підтвердив визнання.

У 2000 уряд талібів в Афганістані році визнав незалежність Ічкерії.

Першою державою-членом ООН, що офіційно визнала її незалежність стала Україна — 18 жовтня 2022 року на пленарному засіданні Верховної Ради депутати визнали Ічкерію тимчасово окупованою Росією і засудили геноцид чеченського народу. В пояснювальній записці до проєкту прийнятої постанови ВРУ йдеться:

«Після розпаду СРСР на території колишньої Чеченсько-Інгушської Автономної РСР зʼявилася незалежна Чеченська Республіка Ічкерія. У листопаді 1991 року Чеченська Республіка вийшла з СРСР та проголосила свою незалежність».

Метою постанови було визнати Ічкерію та засудити здійснення геноциду чеченського народу з боку Росії. А також, привернути увагу міжнародного співтовариства до системної політики пригноблення малих народів чинним російським керівництвом. 

Лідер Ічкерії Ахмед Закаєв відреагував так: «Це дуже сильний прецедент, не тільки в чеченського народу, але й в інших закабалених народів з’являється можливість добиватися незалежності і свободи». Більше читайте у інтервʼю Радіо Свобода.


Назад у 1995

Ічкерія першою показала світу якою є Росія, її методи та сусідство. На жаль, світ не помітив цього тоді.

Замість розлогих висновків пропоную переглянути інтерв’ю з Джохаром Дудаєвим у 1995 році.


Ця публікація розроблена ГО “ЙОДА” за підтримки Міжнародної фундації виборчих систем (IFES), Агентства США з міжнародного розвитку (USAID), Міністерства міжнародних справ Канади та британської допомоги від уряду Великої Британії. Будь-які думки, викладені у цій публікації, належать “ГО ЙОДА” і не обов’язково відображають погляди USAID, урядів США, Канади або Великої Британії.
Вам може сподобатись!

Огляд структури НАТО

Як функціонує і з чого складається Організація Північноатлантичного договору (НАТО)