Політична карикатура: бути чи не бути?

Що каже Європейський суд з прав людини?


8 хвилин

Коли мова йде про вираження поглядів за допомогою мистецтва карикатури, потрібно розуміти, що його суть якраз і полягає у створенні навмисно смішного і часто спотвореного зображення. Однак поза комічністю й сатирою зазвичай ховається бажання автора чи авторки привернути увагу до гострих соціальних проблем.

Карикатура є складним випробуванням для меж свободи вираження поглядів, оскільки, мабуть, неможливо намалювати її нейтральною. У карикатуристів/ок є лише можливість візуально демонструвати свої погляди, ітому малюнки  такі гострі. Проте свобода вираження поглядів не безмежна. Памʼятаєте основний принцип обмеження прав людини: «Моє право закінчується там, де починається право іншого»? Але ж де саме «починається право іншого»?

Згідно із п. 1 Декларації Комітету міністрів Ради Європи «Про свободу вираження поглядів та інформації» вона є основоположним елементом принципів справжньої демократії, верховенства права й поваги прав людини та становить підвалини їхнього співробітництва. Через цей тісний звʼязок із демократією особливо важливим є законодавче врегулювання меж свободи вираження поглядів. Відповідно до ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу вираження поглядів, проте її здійснення може підлягати певним обмеженням в інтересах національної безпеки, для запобігання злочинам, для захисту репутації чи прав інших осіб тощо.

Європейський суд з прав людини неодноразово встановлював основні принципи: свобода вираження поглядів становить одну з головних цінностей демократичного суспільства і одну з основних вимог його прогресу та прогресу окремого індивіда. Свобода вираження поглядів застосовується не тільки до ідей, які сприймаються позитивно або нейтрально, а також до тих ідей, які навіть шокують чи ображають. Саме це є запорукою плюралізму та толерантності, без яких неможливе існування демократичного суспільства як такого.

Саме тому  часто публікація карикатур створює конфлікт між правом на свободу вираженням поглядів та водночас необхідністю захистити мораль, релігійні й культурні цінності інших. Складність в тому, що ні одним, ні іншим не можна нехтувати. 

Цю проблему можна розглянути на прикладі декількох «карикатурних скандалів», які безпосередньо стосувались дискусії навколо критики ісламу та свободи слова. 

Одна з найвідоміших суперечок виникла у зв’язку із публікацією 2005 року данською газетою «Jyllands-Posten» 12 карикатур, більшість з котрих зображали пророка Мухаммеда. У 2006 році в Данії проживало приблизно 350 000 іммігрантів, що становило близько 7% населення країни, а згідно з даними, повідомленими BBC, близько 270 000 з них були мусульманами (приблизно 5% населення). І навіть не аналізуючи зміст намальованого, потрібно розуміти, що іслам має сильну традицію аніконізму, а це означає, що візуально зображати Мухаммеда вже вважається зневагою. Більшість сунітів вважають, що слід заборонити всі зображення пророків ісламу та є особливо нетерпимими до зображень Мухаммеда, в основному це продиктовано страхом ідолопоклонства.

Обурені мусульмани та мусульманки протестували, а деякі ісламські організації Данії подали судовий позов проти газети, але суд відхилив його з огляду на принцип свободи слова. Данський прем’єр-міністр визнав скандал навколо карикатур найбільшою кризою у Данії з часів Другої світової війни (Джелеро: Карикатурний скандал розвіяв ілюзії. Deutsche Welle від 12.02.2006). І не дивно, адже це потягнуло ряд заворушень, підпалів і навіть смертей. 

Протягом наступних декількох місяців карикатури були передруковані у газетах більш ніж у 50 інших країнах світу, що призвело до загострення конфлікту і значних акцій протесту у мусульманському світі у січні і лютому 2006 року. 

Однією із найвідоміших фігур у цій дискусії є французька щотижнева сатирична газета «Charlie Hebdo». Суперечки виникли з приводу публікації від 9 лютого 2006, де на першій сторінці показали ілюстрацію Мухаммада, що плаче, за пiдписом «C’est dur d’être aimé par des cons» («Важко бути коханим ривками»). Газети передрукували 12 карикатур на «Карикатурний скандал», згаданий вище, і додали кілька своїх власних. У порівнянні зі звичайним тиражем 100 000 проданих копій, цей номер користувався великим комерційним успіхом: 160 000 примірників були продані

Президент Франції сказав, що: «Все, що може зашкодити переконанням когось іншого, зокрема релігійним переконанням, слід уникати». А вже у 2007 Паризька соборна мечеть почала судову справу проти головного редактора «Charlie Hebdo», Філіппа Вала. Позов стосувався трьох конкретних зображень, одне з яких зображувало Мухаммеда, що несе бомбу в тюрбані. У березні 2007 року суд Де Парі виправдав Філліпа Вала, мотивуючи це тим, що у зображенні висміювались фундаменталісти, а не мусульмани. 

Однак 2015 року у Твіттері газети була опублікована карикатура із зображенням лідера Ісламської Держави Аль-Багдаді та підписом «Найкращих побажань. Від Аль-Багдаді також. І особливо здоров’я», що спричинило стрілянину в офісі газети та вбивство людей, в тому числі художників-карикатуристів. Ввечері 7 січня сотні людей почали стихійно збиратися у різних містах Франції для того, щоб висловити підтримку сім’ям загиблих журналістів. Через деякий час після нападу, у Твіттері з’явився хештег #jesuischarlie, що означає «Шарлі це я», на підтримку редакції.

Генеральний секретар ООН Пан Ґі Мун назвав ці події «прямим нападом на наріжний камінь демократії — на засоби масової інформації та свободу висловлювання думок». 

Очевидно, що дана ситуація продемонструвала важливість конкретизації меж свободи вираження поглядів. Вчинені злочини були так званими терактами «низької інтенсивності», що означає, що для їхнього виконання не потрібна спеціальна підготовка і що виникли вони досить імпульсивно через емоції.

Питань більше, ніж відповідей: чи зловживали редакції газет своєю свободою вираження поглядів? З одного боку, газети продавались лише для бажаючих, але також потрібно розуміти, що продавались вони публічно, а окрім цього закріплювали існуюче упередження про звʼязок мусульманства з тероризмом. 

Проте з точки зору практики Європейського суду з прав людини нам важливо, в першу чергу, дізнатись контекст та з якою метою демонструвались зображення. Лише тоді буде зрозуміло, чи були карикатури несумісними з цінностями дискримінації. Відповідно до статті 17 Конвенції свобода вираження поглядів «не працює», якщо дії вчинення задля просування або характеризуються: ненавистю; насильством; ксенофобією і расизмом; ісламофобією; тероризмом і воєнними злочинами; запереченням і переглядом чітко встановлених історичних фактів, таких як Голокост; зневагою жертв Голокосту, війни та/або тоталітарного режиму; тоталітарною ідеологією і іншими політичними ідеями, несумісними з демократією. 

Для того, щоб це встановити, Суд розглядає не лише безпосередній зміст поширеної інформації, але й загальну атмосферу, контекст.

У справі Стерн Таулатс та Роура Капельєра проти Іспанії заявники були засуджені відповідно до національного законодавства за підпал великої фотокартки королівського подружжя, перевернутої догори ногами. Проте Європейський суд з прав людини прийшов до висновку, що цю дію потрібно тлумачити не як антимонархічну, а як символічне вираження радикального політичного незадоволення. Тим більше це не викликало громадських заворушень. 

Водночас у справі Фере проти Бельгії заявник, голова крайньої правої партії, був засуджений у зв’язку з розповсюдженням під час виборчої кампанії листівок, в яких неєвропейські іммігрантські спільноти були представлені кримінально налаштованими і такими, що прагнуть використовувати переваги, які вони отримали від життя в Бельгії. У листівках були написані лозунги, в тому числі: «Чиніть опір ісламізації Бельгії», «Відправте неєвропейських безробітних додому». На думку Суду,  це було фундаментальним нападом на права людей. Ці листівки були нічим іншим як «мовою ворожнечі» та сприяли до ненависті на ґрунті релігійної, етнічної та культурної приналежності. Підбурювання до дискримінації в цій справі були достатніми для того, щоб органи влади надали пріоритет боротьбі з мовою ненависті, а не свободі вираження поглядів.

Отже, мета і контекст мають чи не найважливіше значення, адже без цього неможливо чітко провести межу порушення прав людини. 

Щодо вище згаданих карикатур, то 2006 року карикатурист Курт Вестергоард, який намалював «Бомба в тюрбані» – найбільш суперечливу з 12-ти карикатур, сказав: «Існують неправильні тлумачення. Склалось загальне враження, що мова йде про іслам в цілому, але це не так. Йдеться про певні фундаменталістські аспекти, які, звичайно, поділяють не всі. Однак саме паливом для актів терористів є певні інтерпретації ісламу … якщо частини релігії розвиваються в тоталітарному та агресивному напрямку, то, я думаю, що доведеться протестувати. Ми зробили це у такий спосіб».Я переконана, що дискусії надзвичайно важливі, проте у наших руках те, як ми їх розпалюватимемо і як зробити усе, аби не розпалити в результаті ненависть та насильство, якої би мети ми не бажали досягнути.


Ця публікація розроблена ГО “ЙОДА” за підтримки Міжнародної фундації виборчих систем (IFES), Агентства США з міжнародного розвитку (USAID), Міністерства міжнародних справ Канади та британської допомоги від уряду Великої Британії. Будь-які думки, викладені у цій публікації, належать “ГО ЙОДА” і не обов’язково відображають погляди USAID, урядів США, Канади або Великої Британії.
Вам може сподобатись!

Хто вбивця, Google?

Як сервіси Google Maps і Street View допомагають у розслідуванні злочинів, що таке «ордер на геозону» та які дані Google може видати про вас поліції