Наскільки далеко може піти людина заради слави? Кіно неодноразово зображувало історії успіхів реальних та вигаданих особистостей, з їхнім непростим шляхом до вершини («Засновник», «Соціальна мережа»). Проте серед фільмів про видатних у своїй галузі зустрічаються і ті, які готові віддати все, щоб отримати бажане. Вони — «одержимі митці».Цей троп не є надто поширеним, але влучно зображує істинного прихильника своєї справи: інтерес переходить у дикий фанатизм. Складні персонажі, яким характерний перфекціонізм і нещадність до себе стають головними героями у багатьох сучасних стрічках: «Чорний лебідь», «Одержимість» та «Субстанція» (нова сенсаційна робота) є лише верхівкою айсберга «одержимого митця». Троп — втілення фрази «або пан, або пропав».
Кого називають «одержимим митцем»?
«Одержимий митець» — той, хто повністю занурюється у ремесло, прагнучи досконалості. У результаті це призводить до саморуйнування. Такі герої часто пов’язані з конкретним видом діяльності, зокрема творчості: музика або танці стають головною пристрастю та справою усього життя. Персонаж ставить реалізацію мистецьких ідей та цілей вище за здоров’я та взаємовідносини. У фільмах, де використовують цей троп, зображується тонка грань між щирою жагою та божевіллям. Саме безумство — пріоритет героя.
Одним із найперших прикладів цього збірного образу є Вікторія зі стрічки «Червоні черевички» 1948 року. Вона — перспективна балерина, яка розривається між вірністю танцю і прагненням до кохання. Через два роки, у 1950-му, кіносвіт побачив нового «одержимого митця» — Норму Дезмонд із «Бульвар Сансет», яка у минулому була відомою акторкою німих фільмів. Вона відкидала думки, що публіка її забула, а навпаки — живила ілюзіями повернення колишньої слави. Із цих робіт починається ера тропу «одержимого митця», що активно розвиватиметься у 21 столітті.
Марення славою
Майбутнє, в якому персонажі купаються у променях слави для «одержимих митців» є неминучим. Вони відмовляються думати інакше, уявляючи себе на вершині успіху. На їхню думку, така перспектива можлива, однак призводить до ілюзій та розриву з реальністю.
Цим страждала Норма з «Бульвару Сансет», яка точно знала, що авдиторія чекає на її гучне повернення, а кіностудія Paramount випустить фільм, сценарій до якого писала. Глядачі розуміють: її фантазії так і залишаться мріями й навряд чи стануть дійсністю. «Я обіцяю більше ніколи вас не кидати, адже після «Соломії» ми зніматимемо ще й ще! Бо це моє життя і завжди ним буде», — так говорила акторка.
Це ж стосується і героя «Короля комедії» Руперта, який не поступається Нормі кількістю маячних ідей. Його мета — стати великим коміком. Однією з найбільш захопливих сцен у фільмі є та, де Руперт уявляє себе перед глядачами. Мартін Скорсезе, режисер, майстерно зображує безумну уяву персонажа — комік вважає, що публіка сміється над його жартами, а насправді — насміхається над ним.
Кохання може почекати
«Одержимі митці» настільки залучені в реалізацію задуманого, що забувають про особисте життя. На це у героя не має ні часу, ні бажання. Стосунки, кохання, шлюби не тільки відходять на другий план, а немов зовсім зникають з поля зору.
Яскравий приклад — Джо Гідеон із фільму «Весь цей джаз», який є талановитим хореографом та прихильником шоубізнесу. Щодня він починав свій ранок однаковими ритуалами: приймав душ і дозу психостимуляторів, закапував очі та говорив: «Шоу починається». Гідеон нехтує і рідною донькою, з якою ніяк не може зустрітися, і дівчиною, яку зраджує.
Усе своє життя перетворив на виставу, сповнену скандалів і драми. Єдине справжнє кохання, заради якого він живе — сцена.
Те ж саме стосується й героїв, мабуть, найпопулярніших робіт. Ніна з «Чорного лебедя» була настільки залучена в балет, що відмовлялась від особистого життя. А амбітний джазовий барабанник Ендрю з «Одержимості» відмовився від стосунків із дівчиною, яку спершу вподобав: вона не відповідала його стандартам, адже була «звичайною» працівницею кінотеатру. Потенційні стосунки з нею могли б завадити кар’єрі.
Підтримка «одержимого митця»
Багато персонажів заручається підтримкою в особі «ментора». Він не тільки мотивує «одержимого митця», а й стає провідником до досягнення цілей. Побачивши внутрішній потенціал головних героїв, наставник намагається зробити з них зірку. Цікаво, що отримати схвалення від ментора — одна з найбажаніших, часом, нездійсненних мрій для послідовників.
Неначе Хрещена фея з «Попелюшки», окриляє «одержимого митця», водночас викликаючи тривожність і смертельний перфекціонізм. Він не визнає поразки підопічних, а створює справжніх бійців, які готові віддати усе заради успіху. Часом жорстокими методами ментор прививає у «одержимого» як любов до свого ремесла, так і справжнє шаленство.
Відкидаючи будь-які прояви слабкості та бажання відступитися, ментор стає вагомою людиною в житті: важливішою, ніж батьки чи коханці. Саме його бачимо у фільмах «Чорний лебідь», «Червоні черевички» і «Одержимість». Тома Леруа, Борис та Теренс — деспотичні майстри, які змогли вгамувати фанатизм у творчості та стати провідною зіркою для «одержимих митців».
Добровільне самознищення
Щоб досягти висот, персонажі мають чимось пожертвувати. І часто жертвою є сам «одержимий митець»: постійні виснажливі тренування, після яких залишаються садна, проблеми з алкоголем або наркотиками, безсонні ночі. У гонитві за славою герой втрачає або психічне та/або фізичне здоров’я, або навіть — життя.
Елізабет із боді-хоррора «Субстанції» знищила себе не тільки з метою омолодження і нової «кращої версії себе», а й заради слави. Протагоністка, яка є ведучою фітнес-шоу та лауреаткою «Оскару», виділяється зі звичного тропу «одержимий митець», оскільки у фільмі акцентується на красі й молодості, що зникають, а не на згаслій популярності та бажанні відступитися. У фіналі Елізабет опиняється на своїй зірці, на Алеї слави, повністю присвятивши себе дітищу — Голлівуду.
Джо у фільмі «Весь цей джаз» заплатив здоров’ям і життям в ім’я шоу-бізнесу. Не його розгульний спосіб життя, а бажання стати «найкращим із кращих» призвело до фатальних наслідків. У кінці стрічки він виконав свою місію, повністю віддавшись справі. Так само закінчила й Ніна з «Чорного лебедя»: її остання фраза після успішного дебюту на сцені: «Я була досконала». Режисер не вказує на те, що Ніна померла: рану на животі можна трактувати як смерть танцівниці, так і трансформацію з невинної довірливої дівчини в рішучу балерину. Як би ми не сприймали фінал, все ж вона отримала найбажанішу роль «Чорного лебедя».Кожен із «одержимих митців» віддає справі час, сили, здоров’я, а часом і себе. Режисер може зліпити істинно темного персонажа, для якого баланс між залученістю та одержимістю до творчості є незримим.
